14.10.2013 19:02
З дозволу батьків18+
197 views
Rating 5 | 4 users
 © Оля Стасюк

Марина

Ввечері Марина прийшла до моря. Певне, її все-таки тягнуло до цієї купи води. Бо Марина – морська. Або морська – бо Марина…

Та ну його. Це все надумали люди.

Злі, добрі, не дуже злі, в міру злі, просто злі, складно злі та байдуже злі.

Загалом, звичайні.

Так-от, чи це хтось вигадав, чи це навмисно, але Марину завжди тягнуло до моря. Якби не було моря, тягнуло б ще кудись. Але, коли тягне до моря, це краще, ніж тоді, коли тягне, приміром, до Марсу. Марс не послухаєш. Марсу не торкнешся. Марсом не вмиєшся. І взагалі – навіщо людям тягнутись до Марсу? У них є море.

Але було ще щось, що стояло між Мариною і морем. Вірніше, було так у її уяві, а насправді існувало десь аж за межами планети. Вона завжди боялася його – повного, світлого, сліпучого місяця, що інколи сходив над морем і забирав його у неї. Забирав щоночі, потрохи, але у цю фазу – найбільше.

До води доводилося іти аж до чорних скель, де все було у слизьких, мокрих водоростях, які обплутували ноги, заважали йти і звивалися, як вужі. Вони жахливо нагадували деяких людей. Це нестерпно – коли природа починає нагадувати людей. Природа створена, щоб бути відмінною від банальної сірої маси людства. Тому вона й досі існує.

Марина не так побачила, як відчула цей місяць – він потрохи виходив з-за хмар і неприємним блиском ішов по воді.

Ззаду долинав гул міста, ненависного, бетонного, жаркого, де все задихалося і хапало повітря ротом, як риба. У містах зазвичай усе задихається – навіть у -25 морозу. Не від температури, а від атмосфери. Давньої атмосфери масовості, атмосфери стада, яка стискає не так горло, як скроні. Люди існують довше, але не живуть, а задихаються. Марина надто рано це зрозуміла і шукала ковтку повітря. Тому її так манило до моря.

Спереду виринав сліпучий диск, пік, пропалював наскрізь і душив своїм сяйвом. Місяць душить інакше – він не стискає горло, як люди, ні скроні, як місто, - він душить очі, просто-таки витискає з орбіт і проникає крізь них до мозку.

Марині зробилося парко; вона важко дихала, заслонювалася від місяця, від його божевільно сліпучого туману, але не могла зробити й кроку назад. А коли людина не може зробити й кроку назад, тоді вона гине…

Марина скинула руки догори і кинулася у воду.

…………………………………………………………………………………

Коли вона випірнула, місяця вже не було. Над горизонтом посвітлішало.

Сходило сонце.

Воно гнало теплі хвилі і блищало у краплях на довгому хвості.

Русалка? І нехай. Байдуже.

Берег жвавішав, приходили люди, але Марина вже не чула цього. Вона вдихнула на повні груди і попливла вперед.

До сонця.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Мініатюра "Поетеса" | Оля Стасюк 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірш "Вечірнє" | Оля Стасюк 18».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.10.2013 20:32  Каранда Галина => © 

о! венерологом хочеш бути?:)

 16.10.2013 20:30  © ... => Тетяна Чорновіл 

може бути) але я теж не люблю повного місяця. Мабуть, через його людське лице! дякую) 

 16.10.2013 20:29  © ... => Сон Блакитного Сонця 

дякую, приємно) 

 16.10.2013 20:28  © ... => Каранда Галина 

та ні, я ж типу хімік, мені на Венеру цікавіше! махнемо у дощ із сірчаної кислоти?:))))) 

 15.10.2013 12:32  Володимир Пірнач 

І я б рванув на марс.. було б цікаво глянути :) 

 15.10.2013 11:11  Тетяна Чорновіл => © 

Мініатюра чудова! Володієш словом, Олю!
Та я дивуюся, які люди різні!
Місячне сяйво мене заспокоює надзвичайно!
Особливо, коли місяць уповні!
Чула не раз буцімто про небезпеку повного місяця! Це не про мене! ))) Бідна та Марина. Вона місяць просто не вміє осягнути! ))
Не може знайти з ним... спільне море! 

 14.10.2013 21:55  Сон Блакитного Сонця 

Саме головне, що від цього твору повіяло морем, ранком і вашою молодістю. Поставив "чудово". 

 14.10.2013 18:23  Каранда Галина => © 

а мені кажуть, що в мене нікудишні настрої...
хочу на Марс... полетіли зі мною?)))))))))))))) 

Публікації автора Оля Стасюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 4 | Знайдено: 19
Автор: Оля Стасюк
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Оповідання;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;