Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.12.2013 00:51Новела
Драма  Для дорослих  Для школярів  Для студентів  Про душу  Про любов  Про кохання  Про життя і смерть  
00000
Без обмежень
© Валентин

Лист

Зима. Пухнасті сніжинки кружляють у повітрі. Вони то підіймаються вверх, то знову падають додолу. Відпочинуть трішечки і знову закружляють у своєму хаотичному, але прекрасному танку. Здається, що...

– Вони танцюють вальс – посміхнувся Сашко своєму відображенню в автобусному склі.

Двадцяти п’яти річний юнак прямував до своєї коханої. Він завжди говорив Наді, що відстань справжньому коханню не перешкода.

 

 

 

*   *   *

 

 

Гарненька тендітна дівчина на пласкому екрані телевізора розповідала щось там про ураган в США

– Це вже навіть не цікаво – ліниво потягнулась в кріслі Надя.

Тим часом репортер змінився, і на екрані була вже не дівчина, а чоловік середніх літ з приємним обличчям. Він розповідав про...: «автокатастрофу. Її спричинила неуважність водія автобуса, легковажність мотоцикліста і ожеледиця. Ці фактори, доповнюючи один одного, призвели до жахливої катастрофи з летальними наслідками. З тридцяти трьох пасажирів автобуса «Харків – Запоріжжя» вижило лише тринадцять , троє з яких знаходиться в критичному стані в реанімації. А зараз про інші новини дня...» – репортер знову змінився і вже хтось інший розповідав про різні катаклізми. Та Надя цього вже не бачила. Її душа спустошилась вмить. Вона не знала, що їй думати, але відчувала, що сталося найгірше. В цю мить пролунав дзвінок в двері, він вивів Надю зі ступору і змусив підвестись. Дівчина, сильно хитаючись, наче п’яна, повільно підійшла та відчинила важкі дубові двері і побачила на порозі поштаря.

–  Доброго дня! – привітався він з доброю посмішкою на обличчі.

– Доброго?.. – з відчаєм в голосі промовила бідолаха – Звідки вам знати, який цей день для мене?!! –  зненацька закричала вона і впала без сил перед поштарем на коліна вся в сльозах.

Поштар лише легенько посміхнувся і промовив:

– Новий день принесе вам нові сподівання і нові надії. Час залікує ваші рани. До речі, Сашко просив передати вам цього листа...

Зачувши ці, останні слова Надія підняла голову... але вона була одна. Поштаря ніде не було видно. Та на підлозі перед нею лежав жовтенький, пом’ятий конвертик. «Такий знайомий почерк...» – подумала Надя і прочитала: «Моєму маленькому, коханому пупсику =)» Вона схопила цього листа і, пригорнувши до грудей, вбігла в дім.

На кріслі, згорнувшись клубочком, вилігся пухнастий рижий кіт. «Саша завжди називав його Великим Волохатим Чудовиськом» – подумки посміхнулась дівчина і порухом руки зігнала шестирічного Рижика. Важко впавши в крісло, Надя поглянула на лист і з трепетом провела пальцем по чорним літерам, написаним тією знайомою рукою, що зовсім недавно пестила її волосся. Вона ніби намагалась відчути його теплий, лагідний дотик на своїй долоні.

Непевним порухом руки дівчина відкрила конверт і дістала звідти яскраво-білого листа, складеного вдвоє. Що сталось далі пояснити важко, це ніби ковток тибетського повітря посеред промислового міста, ніби перший поцілунок і прохолодний морський бриз в сорока градусну спеку. Та головне – ВІН! Він був поряд... якщо не тілом, то душею. Вона розгорнула папір і почала читати:

«Привіт, кохана! Вибач мене! Вибач за все: за всі образи, сварки, за те, що іноді по-дитячому довго ображався на тебе. А головне, вибач за те, що так рано залишив тебе однією, не виконав обіцянки завжди бути поряд.»

– За що ти себе картаєш? Ти ж не винен! – говорила Надя до листа – Як це могло

статись? І де ти зараз, любий мій? – з розпачем в серці запитала дівчина.

Сльоза капнула на лист паперу, за нею – ще одна. Але… З тих місць, куди капали сльози дівчини почали повільно розходитись по листу ледь помітні тоненькі вогняні кільця. Ці кільця, проходячи, виявляли цьому світу все нові і нові букви, що складались в слова та фрази:

«Я відповім на всіі твої питання, але по черзі. По-перше, ти маєш зрозуміти, що я помер… я більше не зможу повернутися до життя, до свого справжнього життя – тобто до тебе, та я завжди буду поряд.

Як це сталось – я, чесно кажучи, не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як водій голосно матюкнувся і автобус, сильно струснувшись, пішов шкереберть. Потім я, мабуть, зімлів. Далі я пам’ятаю,як відкрив очі і помітив яскравий клубочок світла, розміром зі звичайну лампочку. Не зводячи з нього погляду я підвівся, а після відбулось таке, чого я навіть не можу зрозуміти. Піднявшись я побачив своє тіло. Але я ніскільки не злякався, не здивувався. Я просто відчув, що все так і має бути, що все в порядку,поки зі мною той вогник. Яскравий м’ячик мене заспокоював і ніби запрошував іти за ним. І я пішов. Я побачив ще близько п’ятнадцяти таких самих «м’ячиків» і людей, точніше їх душі, що сліпо прямували за вогниками.

Я не знаю, скільки тривала наша подорож. Я просто не пам’ятаю. Знаю лише те, що опинився я тут… в цій Білій Кімнаті. Я назвав її так, тому що вона дійсно вся біла. Лише підлога пастельного, світло-коричневого кольору. Тут повсюди снують туди сюди ніби в воду опущені люди. Хтось плаче, хтось спантеличено дивиться у стелю.

В кімнаті три двері. Одна – світло-коричневого кольору, друга – тьмяно-жовта, третя – біла, з ледь помітним блакитним відтінком.

Ось з першої ввійшли якісь два китайці, які сварились і палко сперечались. За полум’ям перепалки вони навіть не помітили, що проходили через двері в Білому домі в Пекіні, а вийшли в сліпуче білій кімнаті. Так вони і пройшли через усю кімнату і разом увійшли до дверей, що мали блідо-жовтий колір. Чоловіки навіть не помітили, що увійшли до чорної безодні, з якої немає повернення.

Один чоловічок пішов до блакитних дверей і, коли він їх відкрив, звідти полилось яскраво-біле світло і ледь чутні звуки арфи. Чоловік зробив несміливий крок у світло, і воно поглинуло його в ту ж мить. Двері повільно зачинились. Побачивши це, люди миттєво стали у чергу до цих дверей, але ворота раю відкривались не перед кожним. Деякі люди, відчинивши двері, бачили перед собою лише білосніжну стіну. Вони білись у ту стіну, але це, звичайно, не давало ніяких результатів. Потім знову прилітав вогник, який ніби гіпнотизував людей і вводив їх до безодні.»

Надя зачудовано читала рядок за рядком і не могла зупинитись. Вона навіть плакати припинила і невідривно зглядувалась у завитки Сашкових літер:

«Ось, настав і мій час іти до дверей, я це відчуваю. Не знаю, чи пропустять мене до раю (чомусь я в цьому дуже сумніваюсь), але принаймні, я не шкодую прожитих років.

Я тебе кохаю і хочу, щоб ти знала, - ти найдорожче що було в моєму житті.

Прощавай Надю, кохана моя!

З любов’ю!

Завжди твій, Сашко»

В Наді оніміли руки, коли вона дочитала останні рядки. Вона вся скам’яніла, а потім сльози потекли наче Великий Ніл. Дівчина вронила листа, і він спалахнув яскравим полум’ям і, не долітаючи до землі, перетворився на попіл.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.02.2011 Публіцистика / Мова та література
Осінній Джаз
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Твори
21.01.2011
Сон
16.12.2013
Лист
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 172  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, питання, коханий, лист, втратив свідомість, біла, завжди кохав, сльози
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.01.2014 21:00  © ... для Тетяна Чорновіл 

Коли маємо - не цінуємо, а як втратимо.. 

 16.12.2013 14:10  Тетяна Чорновіл для © ... 

Справді, жалкуєш за тим, що втрачене... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди