Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.01.2014 00:15Роман
Про зраду  Про життя і смерть  Про друзів  Про дитинство  
10000
Для дорослих (18+)
© Сорок Восьмий

Альцгеймерова соната

ХІІ
Сорок Восьмий
Опубліковано 14.01.2014 / 21238

І спритно ж ти справився з тією бридотою зеленою мухою... Звідкіля знаю?.. Це ж елементарно: відчула порух твоєї руки, пронеслася хвиля повітряної мікробурі, а вже за мить - дзижчання невдахи-бранки у твоїй долоні. Ти, мабуть, відірвав їй голову...

                Як я дізналася, що то зелена муха? Бо бідолаха бриніла саме так, як бринить зелена муха... Звісно, зелені мухи і видають звуки зелені.

                Авжеж, звуки мають свої кольори і відтінки... Ні, сім нот і сім веселкових барв ніяк не пов’язані між собою, то лтше вдавана аналогія, притягнена за вуха і вимучена. Так можуть говорити хіба категоричні профани, невігласи. Спільного тут тільки і всього, що цифра сім. Ще приплети сюди сім днів тижня, сімох самураїв чи Ебінгаузову заповідь[1]. Ось, коли Бог направду змилується й ощасливить тебе сліпотою, то переконаєшся, що я казала правду...

                Я завше звикла – чи звик? - говорити правду, тільки ж вона також буває розбавлена, як сметана в новому гастрономі. Комусь подобається покірно стояти в черзі за рештками розбавленої правди, а хтось діловито чимчикує за сметаною на ринок.

                Правда завжди приправлена якимось мотлохом. Це якби ходити до лісу за грибами: наче ними тільки пахне, стоїть густий млосний грибний дух, він лоскоче ніздрі, дражнить первісні мисливсько-збиральницькі інстинкти, але самих грибів не видно. Та варто нахилитися, позазирати туди-сюди, понишпорити у траві, поміж опалим листям, і натрапиш... так-так, або наступиш... Гріх сміятися над незрячими... До речі, правда, як і гриби, буває вишукано-пікантною, наче трюфелі чи рижики, бездоганно-смачною, ніби боровики, шушеребки[2], козарі[3], моховики, трепетники[4], лисички, але найчастіше вона несмачна, часами навіть отруйна, як усілякі там валуї, волоконниці, поганки, мухомори, сатанинські гриби чи несправжні опеньки. І саме ці отруйні виродки найпершими кидаються у вічі.

                Отруйна правда часто також лежить просто на поверхні, навіть листя розгортати не треба, та її не беруть до кошика, хіба коли мають намір нагодувати ними ближнього. Ось тебе, приміром...

                Поцілуй мене... Ще... Мовчи...

                Досить! Чув що кажу? Прибери руки... Що за дурнувата звичка відразу ж хапатися за що попало?.. Що говориш?.. Сподобалось?.. Дивно, мені також, але не в тому річ. Просто за нами крадькома спостерігали крізь замочну щілину. Теж мені нишпорки. Хіба ти не чув затамованого дихання? Але ж биття серця затамувати неможливо...

                Так, я стовідсоткова сука. Сліпа – і від того досконаліше суча. Це правда, але зовсім не отруйна, як воно тобі здається. Це не добре і не погано, просто я - сука, це – факт. Де ж були твої цупкі вимріяні руки, коли я ставала на стоклятого весільного рушника?.. І тоді ти мовчав, ледь не долонями заплющував очі, стогнав уві сні, але в цілому залишався благородно-байдужим, як інертний газ. Ти пожирав мене очима, облизувався, навіть примудрився роздивитися в мені жінку, особливо, коли підглядав ззаду; ти навіть подумки мріяв, молив, сподівався на диво. Хіба не так? А диво було так близько - тільки протягни руку... Та не зараз...

                Звісно, це страшенний злочин – фліртувати з дівчиною друга, хоча друзів ти не мав ніколи!

                Ти чудово знав, ким я була для Стручка - красивою, блискучою, розкішною, але діркою. Бо досі від його чар мліли хіба поважні мотрони, котрим звично паморочилося в голові і свербіло в панталонах при вигляді кожного по-піонерськи готового всеїдного прутня. Пригадуєш Марію Степанівну? Так-так, районного акушера-гінеколога, вона, певне, мала би приймати пологи ще в моєї матері. Бабенції у прикриту перукою потилицю на обидва ока наввитрішки заглядала пенсія, але клімактеричне масне спітніле прокурене тіло з кривими волохатими ратичками і прекуревським характером нетерпеливо репетувало по-поросячому. І кнурець віднайшовся... Звісно, що то був Стручок... Вони удвох їздили по семінарах, конференціях і симпозіумах - старіюча курва та її юний супутник; бідолашний той Стручок, він же благородно допомагає немічній жінці, бабусі, вдень допомагає перейти вулицю, а вночі дозволяє пригадати молодість, хоча і в молоді роки Марія Степанівна, мабуть, такого не знала; вдвічі молодший коханець напівіронічно-напівжартома прилюдно ляскав долонею по велетенській обвислій дупі, а ця ропуха реготала так, що ледь зубні протези не вилітали, і цинічно представляла знайомим: “Игорь, моё новое эффективное противораковое средство. Очень даже советую, милочка[5]”

                А хіба не так воно було?..

                Вдає, начебто його немає під дверима...

                Поцілуй мене...

                Тьфу!.. Ти розівчився?.. Чи ніколи не вмів?.. Тоді розумію твою Галю... Так, Стручок цілується уміло, зі знанням, іноді і з почуттями, але тільки заради вигоди, зиску. Мене він здавна тримає, мов яку племінну худобу, на нормованому раціоні: кохання як дія, акт за графіком, затвердженим невідомо ким, компліменти наприкінці кварталу, ніби це преміальні чи тринадцята зарплата, трофейні колготи як компенсація на шкідливість, та навіть цілував так, неначе хотів нагадувати скнарного колгоспного комірника, коли той змушений видавати дефіцитний товар; я вголос називала ці причмокування порцілунками, бо є в них щось порційне, обмежене, потрібно ж аби на всіх бажаючих вистачило. Епоха суцільного дефіциту.

                Наступним кроком перед цілковитим списанням мало би стати комплексне кохання. Як у ресторанах колись годували комплексними обідами? Що вам? Комплекс номер один: два цілунки, три фрикції; наступний... Комплекс номер два: три цілунки, дві фрикції... Що? Вам заманулося душі? Немає, бо не входить до прейскуранту... Не затримуйте чергу! Он, скільки народу ще нагодувати треба! А не влаштовує, то ходіть звідси голодною! Шукайте деінде або харчуйтеся в забігайлівці навпроти, там саме недоїдки викинули! Поспішайте, злидні!..

                Не смійся, бо Галю ти також пригощаєш порцілунками...

                Ні, це не гріх, це більше...

                Ти насправді так вважаєш?.. Дурнику мій несусвітній, адже для того, щоби стати доконаним вбивцею, виявляється, не потрібно нікого убивати. Авжеж, дія – це і є матеріалізована думка, але яка різниця в ступені реалізації задуманого. Заздрість, нічна крадіжка і розбійний напад - це послідовні ланки одного процесу. Юрій Гагарін був далеко не першим космонавтом, адже до нього були і Корольов, і Ціолковський[6], і той допитливий середньовічний мудрець, що заляканий справедливими інквізиційними суддями покаянно молився: “E per si muove[7]”, й іноконтинентний таємничий жрець-ацтек, й античний раб, який мріяв про зорі, що їх споглядав посеред ночі з нудотного ергастула[8], й одвічний австралійський пустельник, жбурляючи в космос свого недолугого бумеранга, а ще раніше – дивакуватий пітекантроп, який особливо полюбляв лежати горілиць і впроголодь зазирати в небо.

                Варто подумати: а що б я зробив, скажімо, з “Джокондою”, вангогівськими “Соняхами” чи різнокольоровою маячнею невідомого сюреаліста – повісив у вітальні чи заховав у коморі? - і ти вже відбувся як довершений злодяга. Ти вже поцупив картину! Вчинив гріх! Заподіяв зло!.. Зло-дій...

                Так, думка матеріальна і вона, саме вона, первинна. По суті, не існує нічого, крім думки. Дії, вчинки, звершення це лише палітурка для рафінованого кристалика думки.

                Авжеж, кретинові куди простіше, адже думки його не провідують, забули, він апріорно праведний... Недарма юродивих прижиттєво визнають божими безгрішними людьми, тоді як іншим добродіям, аби стати святими, потрібно доконче померти.

                А ти часом не кретин?.. Тоді спробуй уявити, що саме зараз твоїй Галі зціпило судомою щелепи. Як це називають лікарі?.. О, так, тризм... Уявив? Отже, ти просто зараз тільки силою уяви, думки, понівечив Стручків стручок...

                Тобі ж так добре. Тримаєшся Галі, бо тобі так зручно. Випраний, інколи нагодований. А спробуй причинити їй зло, зробити боляче, то відразу ж відчуєш на собі гнів головного лікаря, його, так би мовити, важелі адміністративного впливу і відпрацьованого громадсько-колективного остракізму. Чи то, гадаєш, така вже дуже велика таємниця, щó саме поєднує головного з твоєю тещею... Так, авжеж, вони при людях постійно гризуться, недолюблюють одне одного, врешті обіцяють вивести свого стоклятого опонента на чисту воду, для того щедро обіллявши помиями та нечистотами, але наодинці раптом включається таке собі мирильце... Скільки ти мав з анатомії?..

                Але ти залишився дурником, бо й надалі продовжував зважати на суспільну думку. Галя недалекоглядно мучила тебе недопусканням до власного тіла - знай своє місце, зась! І сама, напевне, страждала від напівчернечої повздержності, а ти й не особливо мучився. Ти, коли законна дружина вдавала з себе схимницю, подумки теребив жінку “А”, бо вона ж так недвозначно пропонувала свої принади, виставляла, просила, вабила, ловила в тенета. Та щó скажуть люди: як? ти справді перебув нічку з “А”? але ж у неї росте волосся на цицьках, кучеряве і рясніше ніж кропива під забутим похиленим тином. Тьфу!.. А в жінки “Б” ти, як той “Москвич”, - чотириста дванадцятий, ніяк не менше, і це коли кожні новорічні свята лічильник тарувати, обнулити. Та – придивися – помітно крива, а та горбата, та крижано-фригідна, а та ненаситна, та матюкається, ніби папуга з портової гауптвахти, а та вимагає по-справжньому відшмагати ременем її манірно-тендітне тільце, та не хоче, але мусить, а та взагалі... сліпа. Ложка вищогатункового дьогтю знайдеться для панянок від “А” до “Ь”, від альфи до омеги і від найпершого до найостаннішого китайського ієрогліфа, бо усім догодити не може і найдосконаліша куртизанка...

                А Стручок такими незначними дурницями не проймався ніколи. Та він і серйозними речами не переймався. Для чого муляти єство, коли від сумління чи стресів і шкіра псується, і пруткий кінь виздихує… Доступна, отже гріх запросто не скористатися. Це якби пройтися туристичним маршрутом або відвідати музей, в якому, щоправда, немає книги відгуків, бо їх поширюють усно і при цьому, як правило, істотно прибріхують. Ти хіба ніколи не бував в Ермітажі? а в Третьяковській? а в кунсткамері[9]? Я теж, але почуваю себе експонатом гігантської кунсткамери чи – правильніше – скунскамери, бо так смердить навколо...

                Ти й зараз вагаєшся, бо звик ховатися у власних ваганнях... Хочеш мене?.. Мовчи, формальна згода чи заперечення не варті довіри. Знаю, що хочеш, аж тремтиш, але ти чекаєш, аби я сама втратила глузд і помацала твої кальсони. В такому разі ти – цілковита жертва чи, точніше, добрий чарівник або хлопчик Помагай, скоїв добру справу, хай навіть всупереч власним бажанням, але допоміг незрячій каліці. Та цього не буде. Бо це вже сталося, ставалося неодноразово, хай навіть в уяві, у фантастичному сні; яка різниця? Це сталося...

Але ти найперше - віслюк, не той анекдотичний Буріданів звір[10], а правдивий віслюк... Та стривай, а чому б і ні?.. Ти ж насправді загубився між тим, що є, і тим, чого прагнеш; між тими, кого маєш, і тими, кого хочеш; між холодним білим і п’янкою темрявою... Віслюк!..

Не ображайся, бо цей копитний трудівник – істиний мислитель, а не такий, як стверджує його необ’єктивне реноме. Онде, прагматичний Стручок. Той ніколи не обтяжує себе мозковими переймами. Коли до нього схильні Ганька, Маруська, Пріська, Явдоха і Текля, то він ніколи не домагатиметься байдужої Матильди, холодної Параски чи вірно-побожної Секлети; він покористає почергово усіх від Ганьки до Теклі, а в перервах з’являтиметься вдома, аби зі своїми порцілунками передати мені запах інших... Ось як потрібно чинити...

Чуєш? Обоє затихли...

                Ов-ва!.. Ожили... Чуєш: “I play… You play… He, she, it lays[11]…”

                Цікаве у них заняття. І для чого ловеласові англійська мова? Невже він збирається перекинутись на іноземок? Теж мені заробітчанин! Як змінився Стручків голос. Хіба не відчутно? Скажи-но сам, Василю, який ти насправді: глухий, сліпий, ніякий чи дурний?.. Тоді подумай, чому твоя Галя великодушно мовчить тоді, коли її неуважний учень плутає lay і play? Цікаво чим таким серйозним зайняті її губи, що навіть ремарку, пів слова, чверть репліки не вимовлять? Немовля і те промовляє «агу!». Певне, вона в дитинстві також охоче смоктала ті карамельні когутики, що їх на Великдень і храмовий празник бабуся з церкви приносила. Ось так  пристрастилася, що і тепер, ставши дорослою, не покидає можливості похрамувати, дарма, що когутик їй дістався злизаний ледь не під самий корінчик...

                О, нарешті в тобі прокидається ревнивець.

                Що?.. Твоя Галя не від того?.. Так не буває, аби дітлахи не любили солодощів. Хіба, може, ти з переляку чи засоромившись запропонував полинову карамельку. Але ж вона мені завше здавалася такою привабливо-соковитою.

                Ти ніколи не задумувався, чому жінкам так подобаються храмові когутики? Це не обов’язково данина моді, культурологічні особливості, сімейні традиції. А що? Не додумався?. Та це так просто... Адже ви, наче розбруньковані кишковопорожнинні гідри, носите у штанях власну зменшену алегоричну копію. Стручок, він ніби весняний вінець стокроток; їх повно, куди не кинеш оком; їх зривають, топчуть та й навіть за квітку вважають хіба ті, кому до справжньої оранжереї зась. Хіба зважають на стокротки, коли поруч стільки ромашок і навіть благородних гербер?

                Мені чомусь дуже подобалося сторожити ваш порозкиданий понад річкою одяг, хоча я сама соромилася постати перед вами оголеною. Тоді я зручнесенько розсідалася на березі, меланхолійно длубалася в носі і без найменшого натяку на сором розглядала дивовижний казковий світ чоловічих алегорій. Тебе, наприклад, хотілося торкнутись, ледве стримувалась, а від Стручкової сороміті хіба сміх розбирав.

                То як? Розв’язав задачу? Додумався? Знаєш? Чому жінки полюбляють когутиків?.. Ні, ти хибно вважаєш, буцімто в такому разі ти - рабовласник, завойовник, самець-варвар - всеціло оволодів крихкою жінкою, перетворив її на блискучу перлину, каблучку, річ. Та це ж цілковита неправда, рафінована брехня, химерна мрія, продукт пустопорожнього переконання. Радше воно навпаки, адже саме ти - смішнобезглуздий списоносець - сам перебуваєш у кайданах вишуканих жіночих забаганок. Варто їй ледь міцніше стиснути зуби і ти цілковито втратиш будь-який розумний аргумент, а станеш проситися, молитися, плакати, благати і скиглити.

То хто з нас власник?..

                Злякався...

                Не видно, а чути...

                Оксанка Ковальська - ми ділили з нею територію однієї парти, я навіть по-хлопчачому дурнуваті смугасті прикордонні стовпчики малювала, це зараз вона у в’язниці поневіряється - якось показала мені ну ду-у-у-же непристойну картинку. Виявляється, і цілком дорослі тітки полюбляють храмові когутики. І не якась непотрібна лахундра, котрій все єдино що когутик, що вафельна трубочка зі сметанковим кремом, що їдкий столярський рашпіль, але доглянута красива пещена цицькато-приваблива сформована жінка. “Скажу тобі по великому секрету: я й сама кілька разів покуштувала, - пошепки похвалилася приятелька. - Це так заводить, полонить душу, аж бракує слів і захоплює душу”. “Мабуть, щось у тому є” - подумалось, а жвавий розум вирішив і собі спробувати. Та як? Де? З ким? Невже з кимось із нашого товариства? Ні, відпадає, бо з друзями у жодному разі так не поступають, хоча якби мені під автоматними жерлами довелося вибирати з-поміж вас, то ти... твоя зменшена копія мала би найбільше шансів. Мені завжди подобалося спостерігати за тобою... твоїм. Такий жилавий, ніби натруджені руки пролетаря... Ні, не порепані пальці токаря, слюсаря чи муляра, вкриті, наче латами, товстими мозолями та ще інкрустовані брудними нігтями; скоріше, м’які долоні гончара, пекаря чи масажиста. Робочі руки, аж хочеться торкнутися долонями чи припасти губами. Я бачу його й зараз, коли ви напівжартома мірялися один з одним, і тільки Стручок тоді раптом послався на якусь нагальну справу, яку конче слід зробити в хатньому господарстві; теж мені робітний товариш... А пам’ятаєш, як ти носив його перед усіма - твердого та великого - і простягував наче для привітання. “Добридень, Васю!”, - я завше здоровалася по-чоловічому, за руку; ти й тоді здригнувся, а мені раптом закортіло стати перед обома вами навколішки, та в очманілій голові раптом виразно почулося, як наше товариство пересуджує між собою: що ж вона робить? непотрібна шльондра, а не друг Тань! чому не мені?..

                Дурепа! Пробувати неодмінно треба, бо це вдосконалення, розвій, поступ уперед...

                Але спроба, хай навіть невдала і неприємна, ніколи не повинна приносити покарання, адже коли каратимуть за досліди, проби, то ніхто не експериментуватиме, не робитиме прогресу. А ти би розповів, розпатякав, розбазікав. Не всьому товариству, а тільки кожному з приятелів особисто. На березі річки, мліючи від крадькома випитого пива, пригадуючи про те і мріючи його повторення. Але тоді зі мною перестануть дружити, як з рівним, а захочуть хотіти як другоподібну істоту.

                Врешті незабаром з’явилася слушна нагода для проби. Коли дуже захотіти, то немає неможливого. Думка, мрія не знає кордонів, її не втримати за будь-якими мурами, не замкнути в сейфах, не змусити до існування в коштовній малахітовій скриньці. Думка живе за своїми законами, вона непередбачувана, безконтрольна, свавільна, не підвладна розуму, вона – його продукт. Адже придумав Кибальчич[12] балістичну ракету, хоча і неба не бачив, а тільки сидів на параші...

                Мама тоді саме лежала в лікарні на підтримці зі своїми присноблаженними близнюками. Вітчим насуплено повертався з рейсу, з почуття обов’язку та аби недоброзичливі колеги з парткому не мали чим дорікнути провідував черевату дружину і чвалав додому пиячити на самоті. Напивався спочатку до посоловіння, далі до осатаніння, а врешті до тимчасової непрацездатності. Так і засинав просто за столом, хіба не пикою в салаті, бо салату накришити він лінувався, а, мерзотно прицямкуючи, жер дешеву любительську ковбасу, куплену в орсівському[13] магазині. Ось тобі, Таню, й нагода - ні свідків немає, та й сам, мабуть, коли протверезіє, не пам’ятатиме.

                Бачив би ти вибалушені п’янезні очі, коли я взялася перетягнути цього волохатого бугая на канапу. Потім роздягнула - бугай бугаєм і відгонить від нього худобою, спітнілий, волохатий, немитий, навіть мимрить по-бугаячому-у-у... Він лежав, розкинувши куці лабетки, а з прикрашених геометричними нісенітницями трусів визирав здохлий одноокий циклопчик. Від випарів зачадів…

                Мені сподобалося дражнити п’яного і майже не рухомого здохляка-циклопа. Власник цього заповідного звіра тільки рикав, наче бабуїн-шизофренік, а циклоп, якби лицар, смертельно підстрелений зачарованою стрілою, наполегливо намагався підвестися. Та намарно, бо ще кілька необачно-гарячих рухів, як в мені з’явився гіркий всеохопний тягучий присмак його сутності. Вітчим наскрізь, категорично весь, аж до останньої краплі просяк гіркотою тютюну, густим смородом колійового шміру і природженою бридотою. А ще в останній момент бугай раптом голосно засміявся і за усталеною звичкою перднув. Тьфу!.. Я від щирого серця плюнула в його бичачу пику. Подумалось: “Яка гидота!”, а десь у закутках підсвідомості зажевріло тверде переконання, що цей дослід далеко не останній; слід пробувати, експериментувати, але не з цим піддослідним.

            До речі, ти часом у таку мить не пердиш?..

___________
[1] Ебінгауз Герман (1850-1909) – німецький психолог. Вважав, що короткотривала людська пам’ять може одночасно утримувати не більше семи об’єктів
[2] Шýшеребок – сморчок (діал.)
[3] Козар - підберезник (діал.)
[4] Трепетник – підосичник (діал.)
[5] Ігор, мій новий ефективний протираковий засіб. Дуже навіть раджу, мила (рос.)
[6] Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) – перший у світі космонавт. Корольов Сергій Павлович (1907-1966) - керівник радянського космічного проекту. Ціолковський Костянтин Едуардович (1857-1935) – російський учений, основоположник теорії космонавтики
[7] Вона таки крутиться (італ.) Слова приписують Г.Галілеєві
[8] Ергастул - у давньому Римі: домашня в’язниця для рабів
[9] Ермітаж, кунсткамера - музеї в Санкт-Петербурзі. Третяковська [галерея] - художній музей у Москві
[10] Філософський парадокс про віслюка, який знаходиться на рівній відстані від однакових копиць сіна і врешті помре з голоду, бо не може визначитися з вибором. Вважають, що автором парадокса є французький філософ-номіналіст Жан Бурідан (1300-1358), хоча цей сюжет прослідковується з часів Арістотеля
[11] Я граю... Ти граєш... Він, вона, воно бреше... (англ.)
[12] Кибальчич Микола Іванович (1853-1881) – російський революціонер-народноволець і винахідник українського походження. Повішений через звинувачення у вбивстві імператора Олександра ІІ
[13] Від ОРС - отдел рабочего снабжения - відділ робітничого постачання (рос.) Торгівельна мережа в системі міністерства шляхів сполучення
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.01.2014 Поезії / Ліричний вірш
Бабине літо
14.01.2014 Проза / Роман
Альцгеймерова соната (ХІІ продовження)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Альцгеймерова соната
10.01.2014
Альцгеймерова соната (І)
13.01.2014
Альцгеймерова соната (ХІ)
14.01.2014
Альцгеймерова соната (ХІІ)
14.01.2014
Альцгеймерова соната (ХІІІ)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 53  Коментарів: 1
Тематика: Проза, роман, правда, говорити правду, поганки, флірт, комплексне кохання, вабила, ревнивець
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.01.2014 12:42  Тетяна Белімова для © ... 

Про "інертний газ" і "нормативний раціон" - класні вийшли термінологічні означення.
Завдяки вашому твору, авторе, дізналася про нове слово "фрикція", а також "тризм". Дякую за науку.
Нащо ж ви наділили бідного Таня таким убивчо потворним першим сексуальним досвідом??? Мені було його шкода. Навіть дуже. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди