Хто не скаче, той Піночет
(рецензія на фільм «No»/«Ні», 2012)
Назва фільму: Ні/No (Чілі,США,Франція)
Рік виходу на екрани: 2012
Жанр: історична драма
Режисер: Пабло Ларраін
В ролях: Гаель Гарсія Берналь, Альфредо Кастро, Луіс Гнекко, Антонія Сехерс
Передвиборчий маркетинг - це різноманітні рекламні засоби, які використовуються штабами кандидатів для створення позитивного іміджу клієнта в очах громадськості з метою перемоги в виборах. Україна, до прикладу, пройшла вже не через один виборчий цикл і бачила сотні маркетингових моделей, які спрямовані на найчисельнішу аудиторію виборців: тих, хто голосує серцем. Посмішка на обличчях, влучний слоган («Вона працює» або «Тому, що лідер»), характерна кольорова гамма, креативний символ кандидата чи партії, що викликає шквал позитивних емоцій, купа обіцянок, акцент на негатив щодо опонентів тощо. Для презентації задіюються тисячі квадратних метрів рекламних площ і сотні годин ефірного часу. І все це заради одного: ввести виборця, що голосує серцем, в оману.
Фільм «Ні» повертає нас в далекий 1988 рік, коли під тиском міжнародної спільноти генерал Августо Піночет вирішив легімітизувати своє перебування на посаді президента Чілі шляхом проведення референдуму з єдиним питанням: «Чи згодні Ви, щоб Августо Піночет залишився при владі на наступні 7 років?». І хоча, здавалося, що народ мав відповісти «Ні» диктатору, насправді ситуація виглядала не настільки очевидною. За роки свого 16-річного правління Піночет зумів не тільки морально та фізично знищити своїх опонентів, але й частково відбудував країну, зменшив безробіття, мав суттєву підтримку серед громадян та навіть отримав недвозначну оцінку від Івана Павла ІІ під час його візиту в Чілі. Модель ігнорування суспільством «малого зла заради великого добра» здавалося б забезпечувало генералу ще багато років правління вже за цілком демократичної процедури згоди громадян шляхом всенародного плебісциту.
В центрі сюжету креативний маркетолог Рене Сааведра, що є узагальненим обличчям команди, яка в 1988 році створила план передвиборчої медіа компанії «Ні». Отримавши щоденно 15 хв. ефіру на телебаченні, він, будучи прихильником позитивних рекламних концептів для залучення покупця в стилі «Кока-Кола» та відео кліпів MTV, розробляє незвичний ряд образів, що ґрунтується на відчуттях щастя і радості, що очікує Чілі в майбутньому без диктатури. По ходу сюжету Рене долає спротив тих, хто бачить ті 15 хвилин в темних кольорах нагадування кривавого минулого, та боротьбі з концептом групи, що закликає голосувати «Так».
Для глядача, що очікує екшн, фільм буде не цікавим та нудним. Але тим, хто бажає дізнатися, як обдурюють виборця, саме те, що треба. Перемога компанії «Ні» в фіналі картини та інавгурація нового демократично обраного президента радує, але наводить на думку, що талановитий маркетолог за гарні гроші може забезпечити перемогу будь-якому покидьку. Особливо в суспільстві, яке в основній масі живе в злиднях та постійному страху втратити роботу та мізерну зарплату.
В фіналі картини викликало сміх, коли чілійці святкують перемогу, вигукуючи «Хто не скаче, той Піночет», і стрибають… Стрибають не здогадуючись, як їм пощастило тому, що в світлому майбутньому в країнах недорозвинених демократій буде спрацьовувати все те ж виправдовування «малого зла заради великого добра», але об`єктивний підрахунок голосів стане сумнівним чи навіть неможливим взагалі.
