Прощання
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Хочеться сказати наостанок,
Щоб таки затямили: люблю.
Хай усім вам золотистий ранок
Принесе прощальну цю зорю.
Хай він вб”є усі пориви темні
І зітре цю неміч із лиця.
Досить нам уже прощань даремних,
Напрощались ми – на три життя!
Я люблю. Людей, дощі і гори.
Може, ще когось, та не скажу.
Знаєте, ці лісові простори
Часто поставали за межу.
Знаєте, я так просила вишню
Дати трішки болю почуттів!
Це ж була душа моя. Колишня,
Із часів шовкових літніх злив.
Допросилась – сліз тепер, як море.
Та зате вже впевнена – люблю.
Прощавайте, люди, дощ і гори.
Ні. Я дощ з собою заберу.
