Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.10.2014 23:56Новела
Для дорослих  Про зраду  Про життя  Про дружбу  Про кохання  
День незалежності
40000
З дозволу батьків
© ГАННА КОНАЗЮК

День незалежності

ГАННА КОНАЗЮК
Опубліковано 04.10.2014 / 25648

- Ось дивись! Шурупи - дві упаковки, по сімнадцять п`ятдесят, дверні ручки - чотири штуки, по дев`яносто три гривні двадцять вісім копійок!..- Він тицьнув їй під ніс заяложений записник. - Бачиш? Я з першого дня нашого спільного життя записував про все!.. До гвинтика, до сірничка, до копієчки, що приніс у цей будинок. Я ніби знав!.. Я знав чим усе закінчиться!.. Ти що, гадаєш комусь будеш потрібна? Хи! Це я, дурень, на тебе п`ять років витратив... Велика цяця! Тому, якщо в тебе немає коштів мені за все сплатити (а їх у тебе немає) — все своє я забираю...

Ліда мовчки дивилась крізь вікно, стіни — кудись набагато далі цього дійства, за межі рідного їй будинку, що набирав обрисів обдертого бідного дідуся. До її свідомості з великим запізненням долітали уривки фраз Георгія, її вже колишнього громадянського чоловіка, що старанно знімав магніти з холодильника і замотував у газету... Вона з острахом думала, що могла б і не наважитись на такий крок, бо ж з дитинства не відзначалась особливою рішучістю, і далі б продовжувала готувати смачну вечерю, прати та прасувати йому одяг, а вечором, уловивши довгий шлейф терпкого запаху чоловічої туалетної води, йти в одиноке ложе, яке давно перестало бути сімейним... Невже вона так і жила б далі з людиною, яка її відверто зраджувала, принижувала і, як виявилося, з першого спільного дня вела жалюгідні записи в блокнотику?.. Від цієї думки у Ліди пробіг колючий морозець по шкірі. А чи було кохання? - Було... Можливо, однобоке, але було... Це почуття саме нікуди не зникає, воно не тане як сніг від першого сонечка — його вбивають люди своєю байдужістю, брудними вчинками...

- Пане, що далі виносити? - Запитав кремезний чолов`яга, очевидно, головний серед вантажників.

- Ось цей диван, пральну машину, а потім це!.. - І Георгій кивнув головою в напрямку паперових ящиків та валіз, при цьому не припиняючи викручувати дверні ручки...

Ліда була високою граційною брюнеткою... Далеко не юною дівчиною, та, як кажуть, знаходилася в тому чудовому віці, коли краса і молодість ще не здали своїх позицій, а мудрість вже давно порядкувала в жіночій голові...

Гримнули двері. На дворі заревів мотор вантажівки... Навіть не попрощався. Але кому потрібне те прощання?.. Так навіть краще. У вікно сонце протягнуло руки-промені і Ліда піймала себе на думці, що зараз ранок, дивно, а їй здавалося, що десь вісімнадцята година... Вона перевела погляд на настінний годинник і побачила там лише цвях і шмат обдертих шпалер... І ні краплини смутку, жалю, бажання щось повернути... Ще кілька днів тому, коли увірвався терпець від нічних походеньок Жори і вона спокійним упевненим голосом сказала йому пакувати валізи, здавалося, що мусить настати кінець світу, коли він залишить стіни її будинку... Аж раптом навпаки — навіть якесь полегшення... Ліда глянула на мобільний телефон — десята година і п`ятнадцять хвилин... День по суті лише починається, як і її нове життя... Раптом жінка почула шкрябання в двері. Вона злякалася і не те щоб чогось конкретно — просто цього несподіваного шкрябання... Хтось наполегливо добивався до Ліди в гості. Коли показався маленький носик на рудій мордочці — загадка була розгадана. Це кошеня. Воно по-господарськи ввійшло до кімнати, ніби вже тисячу разів тут бувало. Обнюхуючи кутки, домашні капці, якісь шматочки папірців та різного дрібного непотребу, що залишився після від`їзду Георгія, кошеня почало м`явкати.

- Отакої!.. Я ж тебе не заганяла сюди силою, що ти нявчиш так жалібно. - Мовила Ліда. А кошеня, почувши голос, підбігло до жінки й нумо тертися їй об ноги, вигинаючи дугою худу спинку й трясучи хвостиком. Невимовне почуття ніжності підступило під груди Лідії і почало її лоскотати.

- Ну і хто ти у нас? Хлопчик чи дівчинка? Угу! Звичайно, хлопчик — одного спекалася, так інший пригуцав!.. - Жартуючи, промовляла Ліда до кошеняти. - Що, голодний? Налити тобі молочка? Зараз, манюній... - Вона підійшла до холодильника — дивина! Хвилину тому він їй здавався холодним, сумним, засоромленим, голим велетнем, якого обібрали до нитки, знявши вбрання-магніти, а зараз на неї дивився новенький холодильничок, біленький, мов чистий лист паперу, готовий до нової одежинки, до нових вражень...

Ліда, наливаючи молоко у блюдце, продовжувала розмовляти з котом і це її неабияк тішило. Вона метеликом пурхала біля свого пухнатого рудого гостя.

- А кажуть, руді коти приносять щастя. Це правда, малий?

- Няв! - Ніби погоджуючись нявкнуло кошеня, чим насмішило Ліду.

- Ну тоді залишайся в мене жити. Як же тебе назвати? Можливо, Жоркою?.. - Раптом Лідії стало соромно від своїх слів, ніби всі її знайомі, друзі, батьки, та й сам Жора, врешті решт, почули, що вона сказала якусь маячню... - Ні-ні! Ми тебе назвемо... Рудьком? - Дуже просто. Пантелеймоном? - Якось довго... А якщо скоротити, то буде Пантюша... Непогано! Навіть симпатично! Тобі подобається? Будеш Пантюшою! - сказала Ліда і заходилась гладити та чухати кота, присівши біля нього навпочіпки...

Літнє сонце все далі пробиралося по на пів пустих кімнатах і від цього сумний будинок веселішав. На дворі за вікном вітерець погойдував гілля старої груші і уламки світла, що потрапляли в середину кімнати, відбивались в дзеркалі (яке випадково забули винести чи люб`язно залишили), утворюючи сонячні зайчики. Ситий і задоволений Пантюша їх ловив, влаштовував на них засідку, потім бокасував на двох лапах чим дуже потішав свою нову господиню... Ці двоє настільки були захоплені іграми та одне одним, що і не почули, як у двері постукали. Потім ще раз постукали і легенько відчинили...

- Лідо, привіт!

- Привіт, Анатолію... - “Анатолію”?.. Дивно, вона пам`ятає, як звати цього молодого чоловіка, який мав незвичайну зовнішність — руде як вогонь волосся, веснянкувате обличчя і чорні мов гудзики очі. Ліда старалась швидко згадати, звідки його знає. Точно, що з якогось “минулого”, бо останні п`ять років її життя було схоже на заточення, а вона - на черницю...

- Знаєш, я вчора лише повернувся з Торонто. Мене відмовляли йти до тебе, кажуть, ти розлучилася... Вибач, якщо не вчасно... - Але впіймавши дружній погляд Ліди, чоловік продовжив: - Але ж... День незалежності!..

- Як День незалежності?!! - Ліди очі округлились, мов дві здорові монети. - Оце я загубилася в часі!

- Та ні!.. День незалежності через чотири дні! Я мав на увазі, що твій “День незалежності”, а сьогодні теж велике свято — Преображення Господнє, Яблучний спас... - Сказав, сміючись Анатолій і на його щоках виникли дві глибокі ямки. Ось тепер вона його впізнала... Школа мистецтв, уроки гри на гітарі, зимові катання з гірки на портфелях, шкільні дискотеки — дійсно, далеке, безтурботне, “минуле” життя. Він стояв у дверях і був схожим на доброго чарівника. Сині джинси, трав`янистозелена теніска і білі кросівки додавали його образу невимовного світла і яскравості. Ліда лише зараз помітила, що він тримає в руках плетений із лози кошик з якого виглядають червонобокі яблука, груші та виноград.

- Толик... - Усміхнулася Ліда. - Проходь! Проходь в кімнату. Вибач за безлад... Сідай ось тут на табуреті.

- Це тобі. Я щойно з церкви. - Мовив чоловік, здогадуючись, що його лише зараз упізнано. Ліда, дякуючи, взяла кошик і заходилася шукати посудину для фруктів. Тарабанячи склянками в кухонній шафі, вона знайшла велику вазу з кольорового скла, у яку красиво виклала дари спасівки...

- Зараз будемо пити чай. Правда, до чаю нічого немає... - Бідкалася вона, розкладаючи на невеличкий кухонний столик порцелянові горнятка.

- Та не хвилюйся. Присядь краще — сто років не бачились...

- Таки сто... - Зітхнувши мовила Ліда, заливаючи в маленький чайник окріп.

Солодкий аромат квіткового чаю миттєво наповнив кімнату, додаючи зустрічі і спілкуванню невимушеності, спокою і затишку. Пантюша терся об ноги Анатолія з такою силою, що здавалося скоро повитирає дірки в штанях.

- То що ти робив у Торонто?

- Жив, працював... Але так склалося, що продав свій бізнес і повернувся в Україну. - Відповів чоловік.

- Маєш сім`ю — дружину, дітей?.. - Поцікавилася Ліда.

- Маю доньку, яка приїхала і житиме зі мною, а дружина вже чотири роки як має іншу родину і проживає в Штатах... А в тебе як склалося життя?

- Та ось так... Як бачиш... - З усмішкою відповіла Лідія.

- А пам`ятаєш?.. - Толик вийняв мобільний телефон, щось у ньому понишпорив і з маленького пристрою залунала пісня: “Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, вип`єте холодного вина...”

- Це ж “Плач Єремії” - Якось зовсім по-дівочому, з радісними нотками в голосі, пискнула Ліда.

- Так...

- Ти ж її так чудово виконував під гітару! - З неприхованим захватом мовила жінка, яка все більше ставала схожою на безтурботне радісне дівча.

- Так! Але тобі чомусь більше подобалось виконання Вітьки Нечипорука! - Сміючись мовив Толик, у якого теж проявлялись риси задиркуватого хлопчиська. - Ти ж, здається, закохана була в нього?

- Була! Але ж він до без тями любив Надю з “вокала”, а я страждала... Як згадаю, які болісні ті перші почуття...

- Вірю і знаю. Ти ж настільки була засліплена Вітьою, що й не помічала поряд його рудого сором`язливого друга. - Мовив чоловік, відсьорбнувши з чашечки черговий ковток напою.

- Толю! Ти що мене кохав? Хоч би якось натякнув чи що! Я ж була зовсім малим дурним дівчиськом!

Двоє за стареньким столиком ще довго про щось бурхливо розмовляли, сперечалися, сміялись, святкуючи Яблучний Спас, чи День незалежності, чи зустріч з юністю... Непомітно збігав день, крізь шибки просвічувалося червоне світло від заходу сонця. Сьогодні у цьому домі чай мабуть заварювався разів зо двадцять... Ліда подивилась на Пантюшу і згадала одну приказку про біду, яка одна не ходить і перефразувала її по-своєму — руде щастя саме не ходить, а інше за собою водить... Цікаво те, що сьогодні прокинувшись вранці, вона ще не знала як проводжатиме цей день і які несподіванки він їй приготував... Життя продовжується і здається вона в ньому вийшла на інший рівень.

- До речі, ледь не забувся... Я невеличкий гостинчик тобі з Канади привіз. - Мовив Анатолій і приклав на холодильник маленький магнітик. Ліда усміхнулася...

Київ 30.09.2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
29.09.2014 Привітання / Вітальний вірш
Першій вчительці
09.10.2014 Поезії / Дитячий вірш
Дощик
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
26.10.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 5)
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
05.10.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 4)
29.09.2017 © Сліпокоєнко Роман / Оповідання
Медові руїни
Новела Про кохання
18.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ПУХНАСТИМ СНІГОМ ДОЛІ ОПОВИТІ
04.10.2014
День незалежності
23.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ГОМОНІЛА ОСІНЬ БАРВАМИ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 502  Коментарів: 13
Тематика: Проза, новела, цяця, колишнього, зраджувала, краса і молодість, прощання, полегшення, кошеня, загубилася в часі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.02.2016 14:06  © ... для Світлана Орловська 

Дякую Світлано! Радію, що вам сподобалося.) 

 11.02.2016 12:03  Світлана Орловська для © ... 

Гарно, світло написано!Мені дуже-дуже сподобалося!Прочитавши, подивилася на світ трохи інакше, зробила для себе відкриття...Дякую) 

 05.10.2014 21:43  © ... для СвітЛана 

Дякую, Світланочко!!! Дуже!.. )) 

 05.10.2014 21:39  СвітЛана для © ... 

Ганно... Розчулила ти мене, навіяла свої спогади... Ех... Просто, чудово. Так життєво і емоційно -розгорнуто, що й забракло слів... Теж колекціоную магнітики і люблю "Плач Єремії" Та це до слова) Чудовий День назалежності, чи то Спас, а може зустріч з юністю?... Дуже сподобалось! Ти цікава і захоплююча  в прозі, дуже...

 01.10.2014 16:31  Панін Олександр Мико... для © ... 

Перший крок зроблено, якщо не йти далі - буде муляти... знаю по собі. 

 01.10.2014 16:29  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дуже дякую, Олександре Миколайовичу! Якщо маєте на увазі продовження у прозі взагалі - то буде, а якщо у цій новелі, то навряд чи... Боюсь щоб її не спіткала доля "шарфика"...))))))) (колись в дитинстві мене батьки записали в гурток в"язання - я зв"язала половину шарфа і на більше мене не вистачило...))))))

 01.10.2014 13:38  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарна проза, мудра. Гарний стиль. Чекаємо продовження. 

 01.10.2014 13:12  © ... для Тетяна Ільніцька 
 01.10.2014 13:09  Тетяна Ільніцька для © ... 
 01.10.2014 13:05  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, моя хороша!!! Ти навіть не уявляєш - у твоєї подруги Ані щойно проклюнулись маленькі крильця і вона почала пурхати по кімнаті мов горобець від радості!!!))))))) Але я ще й боягузка - роман для мене щось недосяжне!)))
Ще раз дякую, Танічко! Твої слова для мене - бальзам на серце!) 

 01.10.2014 12:55  Тетяна Ільніцька для © ... 

Ніби хочеться продовження!))) Мені дуже радісно від того, що у моєї подруги Ані відкрився талант прозаїка! Якщо читати цікаво, оповідь захоплює - можу сказати одне: талант є. А якщо є талант - його треба розвивати. Працювати. Шукати. Творити!
Хочу побажати успіхів! Твір мені дуже сподобався! Тягне на початок хорошого цікавого роману! (може, перевести пташечку на роман і писати далі - по дві-три глави у тиждень?). Так написався Київ.юа, до речі))) У декреті із Варею, до речі)))
Хоча сама по собі новела виглядає цілісною! Ще раз вітаю! І чекаю нових творів або продовження! 

 01.10.2014 11:37  © ... для Олена Вишневська 

Та да...)))) Щоб не пошкрябали холодильника...)))
Дякую, Оленочко!!! 

 01.10.2014 11:35  Олена Вишневська для © ... 

Аню, чудовий День незалежності! Аби тільки ті нові магнітики, були справді "новими" - з чистими намірами і відкритим серцем))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +101
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +156
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +145
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +84
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
22.09.2013 © Тетяна Ільніцька
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
Симптомы укусов постельных клопов klop-off.ru.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди