Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.04.2014 12:58Новела
 
01000
Без обмежень
© Юлія Мельник

В ім`я кохання

Юлія Мельник
Опубліковано 13.04.2014 / 22862

Для Миколи і Тетяни щастя тепер не має меж. Та до цього треба було пройти нелегкий шлях. Пережити найважчі моменти життя, на які ніхто з них не очікував…

    Почалося все  навесні. Тоді  у садах буяв біло-рожевий первоцвіт, духмяно пахнув жасмин і бузок. Світ здавався казкою, він розкривав перед очима усі таємниці своєї краси.  Микола працював водієм, а Тетяна продавцем у сільському магазині. Вони знали один одного ще зі школи. Та ніхто з них не здогадувався про взаємні почуття, які вміло протягом років приховували обоє.

    Микола був вродливим хлопцем, жартувати любив. Дівчата проходу не давали,та й люди поважали.

    Якось під вечір розійшовся дощ, лив, мов з відра. Микола  повертався додому втомлений після роботи і не помітив, звідкіля взялася та глибока калюжа. Бризки залили лобове скло, аж в жар кинуло хлопця. Призупинивши автомобіль,  помітив якусь жінку, що стояла обабіч дороги. ЇЇ світле пальто було мокре наскрізь. З чорнявого волосся стікала вода. А вона стояла мовчки, витираючи носовичком бруд з обличчя. Підійшовши ближче, він упізнав  Тетяну, яка, вгледівши його, розплакалася, мов дитина. Микола вперше за все життя відчув таку нестерпну ніжність, вдивляючись у її заплакані очі. Цей погляд вражав до глибини серця,  керував його свідомістю, думками. Щоночі він згадував той вечір, коли підвозив її додому. Якою веселою була  їх розмова, здавалося, весь світ сміявся разом з ними!  Хлопець  ще тоді запам’ятав, як солодко пахли її  коси  ромашковим цвітом. Як хотілося йому доторкнутися вустами до тієї милої посмішки. Та не наважувався. Боявся сполохати її, мов пташку, яка звикла до вільних польотів, що своєю невинною красою доповнювала світ.

  Тетяна була з небагатої сім`ї.  Батько давно помер, а мати ось уже четвертий рік як хворіла. Усе господарство та проблеми лягли на її плечі. Саме тоді, коли розцвітала молодість, дівчата закохувалися, виходили заміж,  їй ніколи було й до церкви піти. Та, не дивлячись ні на що, терпіла, а в душі стиха заздрила їм. Тільки світлою заздрістю, бо знала, що то великий гріх. Мріяла про того, кого покохає на все життя, народить діточок і житиме з ним як у Бога за пазухою. Ці мрії були дуже близькі її серцю. І ділилася вона ними лише з матір’ю, пригорталася до серця,  що ледь чутно билося у грудях. Як у дитинстві, коли приходила з вулиці, плачучи від нових Миколчиних вибриків. Тоді мати заспокоювала її і казала: «Подобаєшся ти йому, тому він і смикає тебе за косички». Маленька Тетяна відразу бігла до саду. Довго плела віночки з маків та рум’янку, спостерігала, як гарно заходило сонце. Воно манило її за собою у невідомий світ, інший, де тиша і краса…

Однієї  травневої ночі дівчина не могла заснути. Сон не лягав на її довгі густі вії, і вона вийшла на двір подихати свіжим повітрям . Поглянула на небо, всіяне зірками, і почула чиєсь дихання за спиною. У середині похололо, дівчина рушили з місця, та тепла рука зупинила її .

- Таню,не бійся, це я.  Хотів ще раз перепросити за той випадок  і  приніс тобі цукерок. Візьми, вони дуже смачні. Тітка з Америки переслала.

Їй у глибині душі так хороше стало, коли впізнала Миколчин голос. Незнайоме відчуття переповнювало кожну клітиночку тіла. І було солодшим за всі цукерки, узяті разом. Тетяна  вперше поцілувала його в щоку і побігла до хати. Відтоді щовечора вони зустрічалися у садку. Воркували, мов голуб’ята, і розходилися по домівках під ранок.

 Їхнє кохання цвіло, наче ті білосніжні вишні, що паморочили голову  медовими пахощами. Доки не дізналася Миколчина мати.

- Ти при своєму розумі! – кричала вона в обличчя синові. Та вона ж скоро по світу з торбою буде ходити. Ні кола ні двора. Та ще й стара  лежить прикута до ліжка. Не рівня вона тобі. Не гніви, сину, батька. Поглянь на Софійку. Красуня  з приданим. Батько комірник. А мати, такої куховарки на три села не знайдеш.

Страждав Микола. Ходив чорніший землі, коли дізнався про смерть Тетяниної матері. Не витримав, прийшов пізньою порою, щоб ніхто не бачив. Дівчина сиділа з вимкненим світлом на материному ліжку і ковтала гіркі, мов настій полину, сльози. Бо втратила найдорожче, що в неї було,--  рідну матір. Він обійняв її, притулив до себе, але вона, як ужалена, вирвалася із його обіймів, кричала несамовито, просила йти геть, зникнути назавжди з її життя, забути  все, дати їй спокій.

      І Микола пішов. Через кілька місяців одружився з Софійкою.  Весілля зіграли на славу, тутешні чоловіки тиждень відходили. Спочатку туга за Тетяною краяла його серце. Не міг забути, викинути її з пам’яті. Але, перебравшись до іншого села, відчув смак  життя заново. Минуле забувалося, лише інколи снилися йому ті заплакані очі, кликали за собою, а потім зникали.

      Тетяна не виходила заміж. Чи хто наврочив? Чи ще не трапився той, за кого пішла б? Женихів хоч греблю гати, а вона одна однісінька порається по господарству, леліє мальви під вікном, ті, що мати насадила.

       Роки за роками спливали, як вода. Змінилося село і люди в нім. Багато повмирало, а ще більше народжувалося. Ось тільки Миколі з Софійкою Бог не давав діточок. П`ятнадцять років прожили разом. Та в одну мить Софія занедужала. Де та хвороба взялася?Біда та сльози  з хати не вибували. Відтоді всіх лікарів і знахарів об’їздили, а хвороба прогресувала. Жінка вмирала на очах. Відмовлялася когось бачити. Весь час нервувала. А перед самісінькою Пасхою померла. Микола залишився з матір’ю. Бачив, як вона зітхала, мучило її щось. А що – не казала, доки року не справили.

 - Йди, сину, до Тетяни. Я вашу долю розбила. Те, що назначено долею, не змінити, тепер лиш я зрозуміла. Стара жінка плакала, мов на сповіді, за свій найбільший гріх. За слова, які колись необдумано сказала.

      Незадовго після цього Микола одружився з Тетяною. Вона подарувала йому сина, на якого так довго чекав.  Кохання їх лише зміцніло. Та невже треба було для цього чекати  довгих п`ятнадцять  років, адже  щастя було поруч? Доля, скаже кожен з вас. Вона керує нашим життям, випробовує нас, карає. І все для того, щоб ми спокутували свої гріхи і пізнали істинний смак щастя. В ім’я кохання, яке зуміли зберегти Микола з Тетяною.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.04.2014 Проза / Оповідання
Замучила совість
30.11.2014 Проза / Оповідання
ЗИМОВИЙ СОН АННИ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Новела
30.04.2014 © Шкромида Іванна
Вітряна
13.04.2014
В ім`я кохання
30.03.2014 © Маргарита Проніна
Місто
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+1+0+0+0)
Переглядів: 147  Коментарів: 1
Тематика: Проза, новела, нелегкий шлях, навесні, жартувати, лобове скло, ніжність, погляд вражав, кохання цвіло, заміж
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.04.2014 01:45  Якобчук Павло для © ... 

 Красномовна історія.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +5
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.03.2014 © Тая
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди