Чужа птаха

з рубрики / циклу «Про долю»

Геть не наша птаха сіла,

На суху гілляку,

Сіла, мовби остовпіла,

Вона з переляку.

Не туди вона летіла,

Певно заблукала,

Обпалила собі крила,

Та й думати стала.

Так хотіла загребти,

Під себе земельку,

Після неї лиш хрести,

Час стулити пельку.

Геть не вдалий цей політ,

А не так гадала,

Проти неї увесь світ,

Віру підірвала.

Мовби хижий лютий звір,

Аж світяться очі,

Певно втратила геть зір,

Народ то не хоче.

Її кігтів, що шматують,

Землю на частини,

Вони воленьку муштрують,

А не горблять спини.

Страшна птаха не вгаває,

З дзьоба кров летить,

Нею землю поливає,

Як змія шипить.

Досить тобі, схаменися,

Лиха наробила,

Правді в очі подивися,

Віру розгубила.

м. Славута,