Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.07.2014 01:14Новела
 
30000
Без обмежень
© Шкромида Іванна

По шкірі олівцем

Шкромида Іванна
Опубліковано 02.07.2014 / 24161

- Ви ж розумієте, що з часом усе зміниться і він повернеться до попереднього способу життя. Що я йому скажу тоді? Ні, навіть не вмовляйте. – Жінка сіпала комірець чорної блузи і намагалася не зводити погляду з тріщини та стіні.

- Послухайте. Це не має вимагати у вас великих зусиль. Просто поговоріть з ним потім.

- Я не зможу. А що – як він зненавидить мене?

- Кожна людина когось ненавидить. В іншому випадку життя б не мало сенсу. Зрештою, ненависть – це надто сильне почуття, від якого важко відмовитися. – Літній чоловік говорив швидко і в його голосі можна було впізнати відгомін тривоги. Він сидів за столом, відкинувшись на спинку зручного офісного крісла, час від часу протираючи скельця окулярів.

- Я більше не приходитиму до вас. Чек надішлю Вам поштою.

Жінка підвелася, кілька секунд постояла незворушно, очікуючи на відповідь лікаря, а потім вийшла з кабінету, перед тим легко кивнувши головою в знак прощання.

Покинувши багатоповерхівку, вона перевірила, чи застібнуті всі ґудзики на блузі. За декілька метрів від неї стояв високий брюнет. Він замислено гортав сторінки великоформатної газети, котра ледь вміщувалася в його руках. Але коли помітив над папером тінь, одразу ж підвівся і підійшов до автівки.

Вони рушили широкою автострадою в бік передмістя. Згодом з’їхали на вузьку дорогу, котра вела до великого високо обгородженого будинку. Жінці не терпілося зайти всередину і глянути на сина. Ледь авто зупинилося, вона відкрила дверцята і поспішно підвелася. Подвір’я перед будинком здалося їй занадто порожнім. Тільки-но зайшовши всередину помешкання, жінка попросила служницю завтра же посадити перед фасадом ряд жовтих хризантем. Ці квіти не були її улюбленими, але змалечку вона звикла бачити саме їх.

Жінка вже піднялася на першу сходинку пологих сходів, коли почула з вітальні телефонний дзвінок. Поблизу нікого не було, тому довелося відповісти самій.

- Емілія? У мене чудова новина: книга очевидно стає шалено популярною. Уже розкупили понад дві тисячі. Ти розумієш, що це означає? Тепер треба буде ретельніше попрацювати над твоїм образом. Ну там..зачіска нова, стиль одягу…

- Зачекай. – Жінка потерла чоло рукою, наче відчувала сильний головний біль, озирнулася, чи немає когось поблизу і нарешті відповіла. – Мені здається, що ти поспішаєш. Я ще не готова до такого. І навіть, якщо б і була готовою, це не має сенсу. Я так довго не витримаю. Ти заробиш свої гроші і я покінчу з цим.

- Ні… Як це? Ти забула про нашу домовленість?

- Я пам’ятаю. Але.. Недан. Мені страшно за нього.

- Я не розумію, чому ти хвилюєшся. Він давно знаходиться в такому стані і всі вже звикли до цього. До того ж лікар попередив усіх, що це мине, і все стане на свої місця…

- Так, знаю. – Жінка обірвала його. – Але мені здається, що я не мала права розпочинати це все. Я сама себе тепер почала ненавидіти. А що вже говорити про нього.

З вигляду їй було ледь за тридцять. Темно-каштанове волосся, карі очі, струнка фігура. Фото цієї жінки прикрашали усі найвідоміші світові глянцеві видання. Газетярі місяцями очікували на запис інтерв’ю, а коли отримували необхідну їм порцію інформації, – якомога скоріше намагалися її опублікувати.

Зараз ця успішна жінка похапцем піднімалася на другий поверх власного просторого будинку. Їй ставало тут занадто тісно. Вона давно не чула, чи співають птахи і чи свистить вітер. Їй бракувало спокійних ночей і кілька годин в день на перегляд улюблених фільмів. Про це вона розповіла в своєму останньому інтерв’ю.

Жінка увійшла до сина в кімнату і відчула, як її ноги почали труситися. Це помітили й двоє молодих дівчат, які сиділи поряд, час від часу позираючи на монітор комп’ютера. В лівому кутку кімнати лежав незворушно Недан. Його очі були заплющеними, і лише сіпалися повіки. За декілька секунд сіпання стало надто частим. Дівчата швидко переглянулися, і цей погляд дав жінці знати, що зараз все розпочнеться знову.

Цього разу вона вирішила бути присутньою. Опустилася буля дверей на підлогу в неприродній позі, підібгавши під себе праву ногу – і завмерла. Тим часом Недан почав говорити. Спочатку це було щось нерозбірливе, та дуже скоро його монолог набрав виразності. Поблизу хлопчикового ліжка стояв звукозаписуючий прилад, котрий працював цілодобово. Дівчата також намагалися не відходити від Недана ні на крок. Однак зараз вони дивилися не на восьмирічного хлопчика, котрий останніх півроку, перебуваючи в комі, розповідав неймовірні історії, які зараз приписують всесвітньо відомому автору – його матері, а на жінку, котра, сидячи на підлозі, роздирала вухо відточеним шпилем чорного олівця.

Чернівці 28.06.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.06.2014 Проза / Новела
Птахи не літають, поки дощить
17.07.2014 Проза / Новела
Запах помітний на дотик
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела
02.07.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
МІСТ
02.07.2014
По шкірі олівцем
02.07.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
СПОГЛЯДАЮЧИ МАЛЮНОК
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 100  Коментарів: 6
Тематика: Проза, новела, життя, ненавидить, прощання, домовленість, передмістя, сенс, успішна жінка, книга, монолог
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.07.2014 13:15  © ... для Ем Скитаній 

Я не планувала продовження. Лінива дуже. Та й взагалі люблю короткі жанри.
Спасибі Вас за відгук! 

 16.07.2014 13:14  © ... для Тетяна Белімова 

Ваші коментарі - це завжди влучний підсумок моєї писанини.
Спасибі! 

 16.07.2014 13:13  © ... для Деркач Олександр 

дякую! 

 09.07.2014 22:27  Ем Скитаній для © ... 

цікавенно ж як!..аж зажадалося продовження...- чи буде воно?.. 

 03.07.2014 10:15  Тетяна Белімова для © ... 

Моторошне видиво... Усе має свою ціну. Іноді надто страшну. Але ж ... але ж ми згодні її платити? Складна філософія слави, яка завжди має зворотній бік! 

 02.07.2014 06:30  Деркач Олександр для © ... 

Цікаво 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди