Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.07.2014 10:51Есе
Для коханої [для коханого]  Про кохання  Про життя  
60000
Для дорослих (18+)
© оксамит

Справжнє

Все завжди закінчується добре, якщо закінчилось погано, значить це ще не кінець... (Паоло Коельо)
оксамит
Опубліковано 04.07.2014 / 24184

Хто її туди посадив? Чи сама? Чи життя примусило?.. Дивитись без болю і без жалю, на те побачене було неможливо. А може то так і розраховано на те, щоб викликати в душах людей ті відчуття...

В переході між станціями метро, прямо на мармуровій підлозі сиділа молода вагітна жінка. Її живіт був такий великий, що здавалось він розірве прозору кофтинку, яка щільно облягла тіло. Підібгані під себе ноги, напевне так мліли, що вона вся гойдалась від незручного положення, шукаючи зручну позу для того сидіння. А простягнута рука... Жах яке то видовище.

Їхні очі на мить зустрілися. Аж моторошно стало від того погляду. Той погляд немов кричав - Чого вирячилась! Ти! Нагодована, задоволена! Йди куди йшла! Без тебе подадуть!..

Треба вміти йти. Але ж, як йти, коли не відпускає. Як йти? Коли недомовленність, коли думки, коли невідомість. Геть! Геть! Геть! Ні! Не можна. Все владнається. Життя продовжується, воно не зупиняється. Час біжить. І як би не розривалась душа, і не боліло серце, треба вставати і жити далі. Треба вміти йти...

Вона не подавала милостиню. Чому? Напевне просто не вірила. В ЇЇ житті було два випадки, які вона запам`ятала, зробивши висновки.

Ще будучи зовсім малою, Вона їхала з батьками в трамваї. У вагон зайшла чорнява жінка, з малим хлопчиком, який вцепився за спідницю, мов реп`ях. Та, видно добре знала своє діло, бо так слізно почала просити, нарікаючи на долю, що у вагоні не залишилось байдужих, і всі почали діставати гроші. В ті часи таке дійство було рідким явищем. Всі хто їхав співчували, висловлювали свою жалість. А тоді сталося те, що неможливо навіть прокоментувати. Пройшовшись по вагону, зібравши данину, спритно сховавши в пазуху, підхопивши малого на руки, випорхнула з трамваю, і одразу зупинила таксі, скрутила всім пасажирам, які спостерігали за нею з трьох пальців і тільки її й бачили. Для Неї малої то було таким потрясінням. Ось тільки но Вона дивилась і жаліла ту жінку, і того хлопчика, яким навіть нема за що купити хлібчика, а тут отаке...

Чому саме вночі хочеться мріяти. летіти, згадувати? Чому саме вночі стає так тяжко від споминів, від пережитого? Чому саме під покровом ночі згадується те хороше, ніжне? І чому саме вночі, ти стаєш впевненим, що день який настане, буде білою смугою твого життя. Геть досить! Достатньо болю, достатньо пустих переживань. Не треба! Але ж, якщо тобі важко, то там ще комусь теж не легко. Незрозуміле, нерозумне, то зопалу, все владнається, все буде добре. Треба цінувати, зрозуміти, набратись терпіння...

Тій жіночці з переходу напевне скоро народжувати. Чого вона там сидить? Як би ж то розпитать. Але як би то виглядало? Зараз такий світ. що своєму не довіришся, не те, що чужому. Але ж її живіт, то плід кохання? Хіба може бути по другому? А може вона приїхала з тих місць, де зараз війна? А може, той кого вона кохала образив її, і покинув на призволяще?.. Може, може? І навіщо Вона думає за неї? Кожному своє, бо в кожного своє. Ні! Так не можна. Хоча...

Вона знала, що можна образити одним словом. Як то боляче. А може то непорозуміння? Кохання воно повинно бути взаємним, щирим, справжнім, без брехні, без фальші, без сліз, без зрад. Кохання витримає і стерпить все, і час, і відстань, і труднощі. Терзання? Геть! Геть! Геть! Як змінився настрій. Чому Він так? Рвав, латав, і знову рвав, і знову латав. Чому Він так? Образив? Геть! Геть! Нема! НІ! Непорозуміння. Треба відпочити. І Вона не жалкує, що не дала милостиню, тій жінці...

Не так давно, Вона спостерігала, як цигани у тому ж переході метро, витягли гаманця у літньої жінки. Потерпіла була уважна. і схопила злодійку за руку. Зчинився лемент. Набігло людей. Чим закінчилось? Місцевий міліціонер. якого привели ті ж самі цигани, не розбирався, бо в його кишені вже хрустіла якась грошова одиниця, тому сувмісними зусиллями нашої доблесної міліції і циганського табору, зробили ту бідну пенсіонерку винною і пошили її в дурні. То про яку милостиню може йти мова, коли в юрбі тих циган, теж була вагітна жінка...

Хто придумав Його холодну впевненність? Що Їх поєднує? Чому так важко без Нього? Геть! Геть! Геть! Нема! Є сонце, є дощ, є квіти. Чому дві людини втрачають розум? Вірити? Так! Чекати? Так! Все буде добре...

Струмені води не бігли, а били Її тіло. Холодна вода. Застудитись? Чи гаряча, аж кип`яток, щоб кров розігнати? По черзі, холодна, гаряча, гаряча, холодна. Вона відчувала. що зараз впаде... Геть! Геть! Геть! Нема! Нема мрій, нема чекання. Нема!!! Дурна. Нерозумна. Є кого чекати, є про що мріяти. Донечка, єдина, рідненька. Далеко. Нічого, все добре...

Хто народиться в тієї жіночки з переходу? Хто простягне до неї рученята? Хто промовить перше слово? Навіщо воно Їй? Відкинь...

Похитуючись вийшла, закуталась м`якою махрою. Відкрила дверці шафи. Ось він рожевий пакетик. Тремтячими руками дістала, розгорнула. Хвилькою до ніг впала червона стрічечка. Мрія, яка ніколи не здійсниться. Геть! Ось воно, біле гаптоване мереживо. Ніжний шовк. Вдягнула. Як приємно до тіла. Чомусь в очах спалахнув вогонь. Спалить? Так все минуле, все, що нагадує, все спалить. Спалить? І ту чорно-білу фотографію? На тому фото, гілочка на якій застигла крапелька роси, а можливо то сльоза... Можливо дерево плакало від радості, що минув час, чекання закінчилось і прийшла весна. Спалить? Ні! Вона не зможе, і Вона це знає. Чому Він так? Непорозуміння, то зопалу. Він по доброму дивний. Він вміє з яскравого зробити чорно-біле, і навпаки. Образа? Ні! Сум? Того не передати.

Як же Вона хоче Його поцілувати. Ніжно-ніжно. Пригорнути. Вдихнути. Він не поруч. Він далеко. Хто винен? Час? Відстань? В гарячці написані слова? Щаслива? Так! Чекання? Так!

Час прокидатися. Сонячний промінчик торкнувся чи то крапельки, чи то роси, чи то сльози, яка застигла на гілочці, і від того чорно-біла фотографія стала яскравою, такою як червона стрічечка, і такою чистою як білий шовк гаптований мереживом...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.07.2014 Поезії / Романтичний вірш
Звичайний дощ
05.07.2014 Поезії / Філософський вірш
Коли не знаєш
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 178  Коментарів: 3
Тематика: Проза, есе, життя, в душах людей, вагітна жінка, погляд, життя продовжується, жалість, непорозуміння, цигани
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.07.2014 11:39  Деркач Олександр для © ... 

Все сподобалось і мова, і оповідь 

 04.07.2014 10:48  СвітЛана для © ... 

Я зворушена... Ваше есе , дійсно, таке справжнє, пережите... Просто захоплююсь! Вірити? Так! Чекати? Так! Все буде добре... - що ж тут ще добавиш? 

 04.07.2014 09:27  Тетяна Белімова для © ... 

Ви знаєте, сама не раз це бачила, обурювалася, відводила очі. Свідомий вибір людини, чи зроблений за неї - обставинами, долею (може, навіть кармою?). Як же можна так із власним життям і життям того самого ненародженого, а потім уже народженого??? 

Переплетення поглядів, роздумів, спогадів, взаємонакладання часових площин, цікаві художні деталі - ось те, за що ми так всі цінуємо художній дискурс. Ваші асоціативні ряди дуже сподобалися. 

Есе про життя, а значить про справжнє)))

Чекаємо на ваші нові роботи! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
06.01.2012 © Т. Белімова
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди