Я - з вітром... Навіки твоя...
Пробач мене, Сонце: я з вітром повінчана в полі.
З отим… опівнічним, що снігом вкриває серця…
І навіть коли я з дороги зійду мимоволі,
Веснянки твої не торкнуться до мого лиця.
Облиш на одинці… я п’ю по ковточку повітря
Молочних туманів – лягає на душу зима…
Ти так випадково свою золотаву палітру
В мені розбудило… / приходиш у сни… крадькома/…
А я заплітаю проміння руде у волосся,
І сонячних зайчиків /кожного!/ знаю ім’я…
Та нам не зустрітись: я – Тінь… так здавен повелося...
Пробач мене, Сонце… я – з вітром…
… /Навіки твоя/…
