Стань мені смерекою
Між вокзалами і треками,
В непотрібній пустці днів
Стань – о стань! – мені смерекою,
Що сильніша від вітрів.
І тоді, як сонця золото
Знищить чорна твань боліт,
Я сховаюся від холоду
Під покровом твоїх віт.
Коли ворог прийде зброєю,
Буде ненависть без меж,
Ти мене закриєш хвоєю
І гілками збережеш.
І могутньою опорою
Стане ніжний голос твій,
Коли гори позаорює
Сіролиций буревій.
Стань, о стань мені смерекою!
Попри заздрощі і сміх,
Білокрилою лелекою
Пригорнусь до віт твоїх.
Понад віттями крислатими
Буде небо голубе,
І щораз, коли злітатиму,
Бракуватиме тебе.
Буду кутатися хвоєю,
Зупиняти плин весни
І тремкою колисковою
Берегтиму твої сни.
