10.07.2015 14:20
для всіх
263
    
  1 | 1  
 © Дорогий Дмитро Олександрович

Немов дощі, лилися її сльози

Немов дощі, лилися її сльози. 

Як граду брили падали з лиця. 

В душі ще вирували літні грози,  

Коли любов не знала ще кінця. 

Він був для неї долею дарунком. 

Світились очі, серце билось в такт 

Із кожним пристрасним цілунком 

Душа у вись летіла, наче птах. 

Та доля їх любов не пощадила,  

До ніг розлуки килим постелила. 

Вона страждала, гірко сльози лила,  

Бо палко вона серцем всім любила. 

До річки темної у ніч ясну пішла. 

Та сили руки скласти не знайшла. 

Чи варта та любов життям розплати? 

Чи можна так без пам’яті кохати? 

Пройшли роки, а душу думка гріла,  

Про те, як вона пристрасно любила. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.07.2015 09:06  Тетяна Белімова => © 

Сумно... Але у житті буває все.
В
А буває, що "з журбою радість обнялась - в сльозах, як жемчугах, мій сміх"...

 10.07.2015 23:55  Панін Олександр Мико... => © 

Гарний текст для пісні.

 10.07.2015 17:26  Тетяна Чорновіл => © 

Замість залишки життя сльози лити, нагнітаючи спогади, краще б проаналізувала, де помилилась і в чому її вина.
А то... нароблять помилок, а признати їх гординя не дозволяє! Краще у всьому якщо не ЙОГО, то ДОЛЮ звинуватити.