RSS стрічка
Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
 

 [Логін]
 [Пароль]
1г 4хв ТОМУ ОБГОВОРЮВАЛИ:
Оленка Зелена
На півкроці до тебе...
09.12.2010 17:13 Тундра
Нарис
Для студентів  Для дорослих  Для школярів  Про Україну  Про Батьківщину  
© Тундра

Об`єднаймося ж, брати мої!

Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Рейтинг: 3.88 / 5
42011

У чому наша сила, брате-українець? Не шукай даремно відповіді в тлумачних словниках, енциклопедіях. Немає там відповіді, брате, немає! Ніхто не залишив нам заповіді та підказки, де шукати ту чарівну силу. Але я знаю, я впевнена: відповідь полум’ям обпалює тебе зсередини, кров’ю тече по твоїх судинах, палає у серці від самого народження! Сила – у возз’єднанні. Об’єднаємося ж , брати мої! 

Чи хочете ви, українці, врятувати себе? А як щодо спасіння неньки-України? Ми усі - її сини та дочки, і наш обов’язок – оберігати та плекати її, нашу мати. А ми розбіглися по кутках, заховалися, чекаємо порятунку звідкись. Єдиний порятунок – об’єднання! Навіщо Лівобережна та правобережна Україна? Навіщо Західна? У нас одна на всіх Батьківщина з Богом даною назвою, мелодійною, як спів солов’я, - Україна. Об’єднаємося ж, брати, заради її порятунку! Мі прагнемо сильної держави, яка не буде відставати від інших, адже Україна не гірша за інших. Навпаки – краща! Де ви ще на планеті знайдете такі запашні білі сади навесні, таке тепле, ласкаве сонце, таку неповторно червону калину4 за вікном, вербу, яка ніжно лоскоче обличчя листям? Україна – неповторна. Не віддамо її нікому! Об’єднаємося заради її краси!  

Якщо не хочемо слухати тих, хто щодня нав’язує нам про мир і злагоду з телеекранів, то нехай духовним учителем і наставником для нас буде сам Тарас Шевченко, з чиїх уст пролунали ці слова, які стали заповітом нащадкам на довгі роки.  

Обніміться ж, брати мої, 

Молю вас, благаю! 

Це він, кобзар, залишив послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», яке висічене на скрижалях історії як заповідь, як молитву, як невимовну істину. 

Але ми самі собі вороги. Ми не прислухалися вчасно до слів співвітчизника, і як наслідок – поділена Батьківщина, розорена набігами ворожих військ, розкрадена не тільки польськими жидами, але й власними панама, попадала під уплив різних політичних течій, змінювала настрої. А всіх, хто намагався взяти Україну в руки з метою об’єднання, згодом продавали її або мовчки тікали від сорому і жаху.  

Але ж тікали не лише урядовці! Так, я перегортаю сторінки історії назад без страху (той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього), щоб засвідчити, що про єдність «щирі» українці тоді навіть й гадки не мали. Зараз ми гордо називаємо їх емігрантами. Вони, рятуючи свою шкіру, тікали, не озираючись назад: вони – письменники, громадські діячі, науковці – нібито вирішували долю України закордоном, але хіба після цього їх можна назвати справжніми патріотами? Вони залишили рідну країну без підтримки; їх сльози не окропили її землі, їх кров не лилася у боях за об’єднання України. Куди вони зникли, коли Батьківщині необхідні були захист і любов? За океан! Далеко-далеко, у безпеці, де не лунали постріли і не кричали люди: «За Україну!». Їх просто не було. Мабуть, цих людей охопив жах, але ж треба вміти розділити біль з рідною землею, яка тебе зростила. 

Не зраджуй землю, що тебе зростила, 

Не залишай нікого у біді! 

А ми й досі рахуємо, скільки українців у Канаді, в Австралії, у США. Та хіба можна цим пишатися? Кажуть, нашого цвіту по всьому світу; але плоди збирає не Україна, а якась інша заморська мати. 

Ви розлетілися по всьому світові без наміру повернутися! Об’єднаймося й створімо одну єдину державу. Навіщо сотні діаспор? Ми – одна країна. Ми всі нащадки Тараса! Дуже вдячні вам за ваші винаходи, але повертайтеся, адже ваші здобутки необхідні також на рідній землі. Славімо разом Україну, а не Канаду та США. Земля чекає на вас, зробіть її крок назустріч!  

Та навіть ми, живучи на рідній землі, вдихаючи її повітря, зазвичай не цінуємо й не помічаємо ту красу, що нас оточує. Єдине, що хвилює наші душі, - гроші, влада… Ми кожного дня захищаємо власні амбіції, не звертаючи увагу на чужі думки, сваримося через місця Раді, б’ємося за щось вигадане, несправжнє. І кожен – сам за себе. Ані допомоги, ані доброго слова у підтримку. Жадібні, скупі та мізерні люди стали! Не таких виховувала ненька-Україна. Вона хотіла, щоб ми гідно відстоювали свої інтереси, але ж не всупереч свої співвітчизникам! А люди безжалісно, зі злобою в очах, ділять Батьківщину на шматки, голосно сперечаючись на весь світ, кому дістанеться більша частина. Чому так? Історія, на жаль, нікого не навчила. Хоча й добре била по наших спинах впродовж кількох століть. Роки йшли, а ми мовчки спостерігали зі сторони за швидким перебігом подій. Ми так довго були бідними, що нарешті отримавши незалежність, отримавши в руки країну, вирішили бездумно розділити її, навіть не встигнувши об’єднати.  

Та й манкуртів вдосталь у нас. Вони не втекли, ні. Навпаки! Вони зрозуміли, де можна легко збагатитися, отримати все бажане, а вже потім, не озираючись, - за океан.  

Мені соромно за свою націю. Я – українка, і я пишаюся цим. У моїх судинах тече гаряча козацька кров, мої предки боролися за незалежність, дивлячись смерті прямо у вічі; мої прабабусі співали веснянки, сплітали барвінок у віночки, низько-низько вклонялися землі та дякували їй, що годує їх, пестить, оберігає. Сьогодні про це вже ніхто не згадує. Всі ніби змовилися: байдуже заплющують очі та відвертаються. Відвертаються від власної матері, яка дала їм життя! Ваші ж ноженята торкалися її землі, коли робили перші кроки! Але ж саме ваші ноги затоптували беззахисні, ніжні квіти… 

Я - доросла, і я маю право висловити свою думку. Я б мовчала, але сльози на очах не дозволяють мені це зробити. Я молю Бога і не втрачаю надії, що ви, брати і сестри, зрозумієте, що втрачаєте. Невже ваші душі настільки черстві?! Ніхто нічого не відбирає у вас, лише об’єднайтеся заради порятунку розуму й душі.  

Коли емоції переповнюють мене, я беру в руки папір і олівець. Мене дійсно турбує те, що діється навколо. І я не можу більше мовчати! На папері слово за словом з’являються мої думки, які, я сподіваюся, не залишать вас байдужими. І я не боюся висловити те, про що думаю. 

Замовкли. Немає вже ні «за» тепер, ні «проти». 

Немає і минулої у нас вроди. 

Ми - українці, та без гордості в словах. 

За що ж боролись наші предки на мечах? 

 

За волю, славу і могутність України, 

За мову і за пісні солов’їні! 

Однак тепер серед простого люду 

Ніхто не заспіває пісню в скруту. 

 

Замовкли, поховалися й принишкли, 

Відкрили всі свої безглузді книжки. 

Хоч слово б з вуст! Та ні, вони мовчать. 

Чому вони дітей своїх навчать? 

 

Мені б хоч на хвилинку в те минуле! 

Життя гуло, неначе повний вулик, 

Де козаки з пістолями, шаблями 

Ворожу кров місили під ногами! 

 

А зараз вільні ми і наші браття, 

Але бракує всім тепер завзяття… 

Байдужі навіть ми до власної країни! 

Байдужі нам прекрасні гори і рівнини… 

 

Хтось пильнував, хтось цю красу любив, 

Ціною власного життя це боронив! 

Шевченко наш життя своє віддав, 

Але майбутнього такого не чекав. 

 

Соромимо ми предків і себе, 

Лунає щира пісня де-не-де… 

Мені б хоч на хвилинку в те минуле, 

Де душі ще живі, ще не поснули… 

Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:

Відгук/Питання/Порада

Ваше ім`я:
Рейтинг: Оцінка публікації
Чудово Добре Посередньо
Погано Ніяк
Рейтинг: 3.88 (МАКС. 5) Голосів: 8 (4+2+0+1+1)
Переглядів: 5716  Коментарів: 0
Тематика: Нарис, Україна, Батьківщина, брати, українці
14.12.2010
Нічна феєрія
15.12.2010
Час
21.03.2011
Життя-художник
04.12.2010
Ранкова симфонія
02.12.2010
Крик ненародженої душі
_________________________________________
© 2008-2014 Літературне інтернет-видання "Проба Пера"
Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений
тільки за наявності активного гіперпосилання на probapera.org
ОБГОВОРЕННЯ
23.10.2014 10:10 ©   
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар незареєстрованого відвідувача видимий тільки Автору публікації і стає доступним для всіх лише з його дозволу або дозволу Редактора
    UA    RU    Перегл.    Обговор.    Календар   
Редакція сайту: admin@probapera.org     Розробка та дизайн: web-master@probapera.org
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
На карте автошкола краснодар www.vector23.ru.
© WebLab©.©om | 2008-2014

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди