Болить. .
Болить. . .
Як же душа. . . нестримано болить. . .
І загатили світ мінорні паводки.
Я проживаю неповторну мить
Лише уявно. . . Мов собі на завидки
Беру красиві рими у полон,
Горю жагою щастя у поезії.
Коли прийде ясни́й антициклон?
Коли, мов губка, убере магнезія
Ілюзії оманливу ріку?
Мені прожити в путах ефемерності
Фортуна написала на віку?
Блукаю лабіринтами непевності,
Шукаю спрагло Аріадни нить. . .
Словами граюся еквілібристами. . .
(Як же дошкульно серденько болить!)
Думки несуть із водами нечистими
Мене кудись в апатії світи. . .
А чи діждешся ти мене на пристані?
Чи заспіваєш ніжно мені ти,
Зібравши нерви у пучок розхристані?. .
Як. . . . . . . . . . же. . . . . . . . . . . . . болить. . . . . . . .
