Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.09.2015 14:43Новела
Про життя  Про дочку  Про батьків  
120000
Без обмежень
© Ольга Моцебекер

Ключ у дитині

Ольга Моцебекер
Опубліковано 10.09.2015 / 31098

Пухкенькі дитячі ніжки торкаються роси, маля сміється дзвінко. Молода, ставна, повновида жіночка з довгим темним волоссям, заплетеним в тугу косу, колише над зеленою густою травою доньку й собі сміється… Фрагмент життя із минулого. Пам`ять.


Стара жінка дивилася на свою сорокалітню доньку, на тонесенькі зморщечки, які вже намалювало під очима доньки життя, а бачила те дитя, малесенькі ніжки, товстенькі, немов перев`язані ниточкою ручки, тонке, коротке, русяве волоссячко, мов пух на голівці маляти, чула той дитячий сміх, який дзвенів, мов дзвіночок, коли ніжки донечки торкалися теплої роси. "Щастя. Моє щастя в дітях", - пронеслася думка у старої вдовиці.


Донька сиділа поруч, дивилася на матір, і мов скульптор, намагалася перенести в майстерню пам`яті усі штрихи, виліпити милий серцю образ на роки. Вдивлялася, щоб запам`ятати цей вираз обличчя, вловити зміни, губкою увібрати кожну рису і зморщечку на рідному лиці. Скоро виїжджати. Матуся стала меншою на зріст, аніж була, волосся сивина накрила, а очі лагідні все ті ж, які усе життя з дитинства з нею.


- Мамо, про що Ви так задумалися?


- Так, про своє. - Знаєш, прийшов час розповісти тобі одну історію давню, яка стосується тебе. Донечко, були нелегкі випробовування мені дані. Коли одружилися ми з батьком твоїм, кілька років дітей не мали. Молила Бога, щоб послав дитятко нам, а надії все не було. Аж ось помолилася якось перед іконою й попрохала малятко собі. Пообіцяла, що скільки би не послав Бог діток, всі цей світ побачать, усіх любитиму. Пройшло трохи часу й послали небеса нам двох донечок, а ще через років шість і третю красуньку народила. Дім завжди повний діток був, своїх й чужих. Багато років так жили у радості й у клопотах, аж ось дізналася, що вагітна знову. Роки не ті, старші діти підросли. Порадилися з батьком. Сказав, що можу вирішувати сама, можна дитину й не лишати, якщо народжувати не хочу. Думала довго. Потім утвердилася в рішенні, що народжувати вже досить, домовилася з лікарем про зустріч. Спати лягла з думкою про тебе й про майбутнє без тебе, а вранці прокинулася, й ноги не пішли на ту зустріч. Відібрало ноги, встати з ліжка не змогла. А далі довгі місяці лікування, тривог й очікування. Тебе ми з татком вирішили лишити, незважаючи на моє самопочуття. Лікарі прогнозували, що не встану вже на ноги. Аж потім хвороба трішки відійшла, й всі місяці останні вагітності ледь-ледь ходила. Ризик після родів залишитися лежачою був, але народилася ти, а я знову впевнено пішла. То радість для всіх була. Особливо радів татко, навіть танцював. Всі, хто бачив його танець під вікном лікарні, дивувалися, як чоловік радіє. "Ой, з глузду, напевно, з"їхав", - шепотіли медсестри й санітарки. - Четверта дівка, а як радіє!" А він таки радів, як панночку тебе з пологового забирав, у квітах.


Донька слухала, не перебивала. Матусині слова щось у душі, мов на скрипці, струну зачепили. Заграло серце музику ніжну. Слова неньки не ранили її. Небажана? Та ні ж бо, ні! Усі роки свого життя вона знала, що бажана. Чула про те, що вона - улюблениця батьків, що її донька - найменша внучка у роду - найбільша втіха для дідуся. Завжди була впевнена, що вона бажана, бо як найменшій у сім`ї провинності їй пробачали, догоджали та й ніжності, уваги багато було від батьків. Росла в любові.


Дивилася з любов`ю на матусю жінка, і та любов росла, поки не засяяла яскравими барвами дитинства. Нитка між матір`ю й донькою, хоч і прозора, але міцна. Ось мама її пухкеньку в нескошену траву в росу опускає, лоскоче ніжки трава, сміх її й матусин дзвенить в ранковім просторі села. Ось літній ранок. Їй п`ять. Відкриває оченята, а поруч мама, в її руках новісінький костюмчик червоного кольору з білими вузенькими смужечками та з вишеньками по краям, такий красивий. Дитяче щастя - обійми мами й той дарунок. Ось мама повертається з роботи, а в сумці у неї для доньки гостинчик "від зайця", а ось мама гладить її перед сном, вимкнене світло, і поруч тепла мама. Ніжність, радість і любов. А ось вона уже доросла, сама готується вже бути матір`ю, народжує. Біль глибокий, затягує у небуття. Щоб не поринути у нього, встає із ліжка, йде до вікна. Виглянула у вікно, а під вікном вона - матуся, чекає, свої сили доньці віддає. З забуття згодом виводить й голос медсестри, котра принесла шоколад від мами. "Ні ж бо, не стогни, а підкріпись". А ось вже стара ненька онуку на руках тримає. А ось вже й в школу її проводжає. Все це, немов стріла, пронеслося перед очима в жінки.


- Усе гаразд, матусю. У кожної матері ключ до щастя у дитині, кожне маля потрібне родині, бо кожне свій візерунок плете, родинне панно прикрашає, кожне дитя, як та квітка, свій аромат ніжності в родинний букет додає. - Все добре, матінко. Все добре. Дякую. Так мало бути.


Дві жінки обнялися, і об`єдналися дві долі. Ніякі спогади холодною водою не роз`єднають річкою тонкою той простір із любові між матір`ю й донькою, що є. Життя - то океан і простір із любові. Як відчуваєш простір, то і життя прекрасне, вільне, неважке.

Васильків 10.09.2015
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.01.2015 Проза / Мініатюра
Лети, Ангел
25.11.2015 Проза / Оповідання
Натали
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела Про батьків
10.09.2015
Ключ у дитині
23.12.2014 © Бойчук Оля
Хата згоріла...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 12 (12+0+0+0+0)
Переглядів: 313  Коментарів: 7
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.06.2016 20:01  © ... для Олена Коленченко 

Приємно, що поділилися враженням від твору. За щирий відгук вдячна Вам, Олено. 

 25.06.2016 22:16  Олена Коленченко для © ... 

Перечитувала, а на очах сльози...Дуже сподобалося!!!Дякую!!! 

 18.09.2015 16:35  Вікторія для © ... 

Завжди із задоволенням читаю твої, Олечка, твори. Особисто я не замітила ніяких шороховатостей, написано з душею, і це відчувається в кожній строчці. Після прочитаного хочеться позвонити своїй мамі і сказати слова вдячності. Пиши, і не думай, що не варто. 

 14.09.2015 10:41  © ... для Тетяна Белімова 

Дуже теплий, сонячний відгук. На душі добре від того. Приємно. Танечко, дякую.  

 14.09.2015 09:14  Тетяна Белімова для © ... 

Олічка! Плакала, коли читала. Не соромлюся цих сліз. Справді, родинні історії в усіх різні, але в одному - у любові - подібні! Все, що тримає нас на цьому світі, - це любов. 

Як ти тонко передала це! Майстерно! По-жіночому, по-материнському, по-доччиному. 

Яке щастя, що існують такі родини! І щастя, що всі діти  бажані!

Дякую! Отримала справжній катарсис! 

Зберігаю в улюбленому!

 10.09.2015 16:20  © ... для Деркач Олександр 

Звичайно, Ви праві, якщо відшліфувати в тих місцях, зазвучить краще. Приємно, що підказали. Свіжий погляд завжди корисний. Правки через кілька днів внесу, тоді вже цей текст інакше і сама сприйматиму.

Дякую за відгук. 

 10.09.2015 15:42  Деркач Олександр для © ... 

Гарна тема і написано непогано але мова могла бути багатшою...треба уникати повторень слів в одному абзаці і навіть на одній сторінці..."пухкеньке" відразу три побачив, в одному абзаці одне за одним два "народжувати", в кінці "життя і простір" це мені як читачу впало в око, але й теоретики письменництва так радять, десь зустрічав у розумній книжці)) це я осмілююсь Вам таке сказати бо і правда написано гарно, трохи технічно шліфонути і все буде ще краще) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2014 © СвітЛана
05.04.2012 © Т.Белімова
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди