Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.09.2015 16:57Повість
 
00000
Без обмежень
© Іванна Западенська

Знайомство з медсестрою

Розділ І
Сенс істинної дружби в тому, що радість вона подвоює, а страждання ділить навпіл.

(с) Джозеф Аддісон
Іванна Западенська
Опубліковано 21.09.2015 / 31396

Щозими падає білий-білий сніг. Він падає лише взимку. Я люблю зиму, бо взимку усі діти радіють снігу, граючись в сніжки, ліплячи снігових баб і сміючись під час веселих, активних ігор. Вже рік, як я спостерігаю за дітьми лише через вікно своєї кімнати в якомусь невідомому мені будинку. Я взагалі люблю будь-яку пору року, бо я люблю цілий рік: і весну, і осінь, і літо, і зиму. Я люблю рік, два, три... Я життя люблю. Дуже-дуже сильно. Напевне, я ніколи не зможу його відпустити, віддати якійсь тітці під іменем Смерть. Швидше за все, вона не забере у мене моє життя, бо я боротимусь за нього до останнього.

Я зараз лежу в ліжку, в якомусь біло-сірому будинку, де є багато, дуже багато кімнат. Тут усі дорослі ходять в білих халатах і шапках, а діти - у піжамах. Я не знаю, як називається це місце, мені не кажуть, де я і навіщо я тут, але мені казали, що ще залишилось зовсім недовго, що мене скоро випишуть і я тут лише тимчасово. Цікаво, а навіщо мене виписувати? Що це означає - випишуть? Я зовсім нічого не розумію, але головне, що ще зовсім недовго. Але є одна річ, яка турбує мене: щомиті у мене можуть початися якісь жахливі болі і я одразу втрачаю свідомість. Я навіть не знаю звідки ці болі беруться. Вони просто нестерпні. Коли я прокидаюсь, то я вже знову в цьому ліжку, яке мені жахливо набридло, а до руки підключена якась голка - з неї щось крапає. Воно, наче йде по мені. Що ж вони зі мною роблять? Що їм від мене потрібно? Можливо, вони хочуть забрати моє життя?! Ні, не віддам! Це моє життя, лише моє і я ні з ким не поділюся ним! Благаю, не забирайте його, воно для мене надто дороге!

Прийшла якась тітка. Вона принесла ще якусь голку і якусь посудину. В ту посудину вона почала набирати щось. Потім вона забрала ту першу голку з моєї руки і сказала мені повернутись на живіт. Але для чого мені знімають штанці від піжами? Ай! Боляче ж! Що ви там робите?! Навіщо?! Заберіть це!

- Заберіть це, прошу! Мені боляче, тітко! Заберіть це!

- Все, все, все! Заспокойся! Це лише маленький укольчик, він кусає, як комарчик. Він не нашкодить тобі, не бійся! Лише піде на користь.

- Хто Ви?

- Я - Оксана Романівна, твоя медсестра і доглядальниця.

- А що таке укол?

- Це такий метод лікування. Ти зараз трошки хвора і нам потрібно тебе вилікувати, розумієш? Ми лише хочемо тобі допомогти.

- Хто це - ми?

- Я і твій лікар, пан Збігнєв Януш Мстиславович - знаменитий польський професор, доктор наук.

- А чим я хвора?

- Я не можу тобі цього сказати і ти все одно не зрозумієш, бо ще маленька.

- Я не маленька!

- А чому тоді уколів боїшся?

- Я не боюсь, просто вони болючі.

- Знаю, моя маленька пташко! Пробач, що доводиться так жорстоко тебе лікувати, але іншого виходу немає. Інакше ми тобі не зможемо допомогти, розумієш?

- Розумію. А ви точно хочете мені допомогти? Ви ж не покличете тітку Смерть і вона не забере моє життя?

- Звісно, ми лише хочемо допомогти. Що ти таке кажеш? Хто тобі це сказав, Вікусенько? Ми не знаємо тітки Смерті і вона не приходить за такими маленькими дівчатками, як ти!

- Якщо ви не знаєте тітки Смерті, то як ви знаєте, що вона за такими, як я, не приходить?

- Бо знаємо. Усі це знають. Як мені не віриш, то спитай у пана Януша Мстиславовича. А я мушу йти, бо ще є інші дітки, які потребують допомоги.

- Тітко Оксано!

- Що таке, Вікусе?

- А коли прийдуть мої батьки? Я скучила.

- Завтра зранку.

- А завтра скоро буде?

- Скоро, дитино моя, дуже скоро!

- А що означає - виписати?

- Це означає, що когось випускають з лікарні.

- А що таке лікарня?

- Це будиночок, де ти знаходишся з багатьма іншими дітками.

- Це дуже сумний і поганий будиночок. Але Ви хороша. І щира. Ви не брешете мені, правда ж?

- Звісно, дитино моя! Що ти?! Хіба я можу тобі брехати? Я кажу тобі лише правду.

- А коли мене випишуть звідси?

- Як видужаєш - так одразу.

- А коли я видужаю?

- Не знаю, Вікусенько. Напевне, скоро. Але ти краще у пана Януша запитайся, бо ж він тут лікар і йому краще знати.

- Добре. Дякую Вам, тітко Оксано. Ви добра. Сподіваюсь, що Януш Мстиславович теж такий самий добрий.

- Він дуже добрий, Вікусе. Ти навіть собі не уявляєш, наскільки сильно він добрий. Ну, все. Бувай, малеча! Завтра побачимось. Якщо що - клич або натискай на оцю кнопочку, добре? Як тільки почуєш, що тебе щось турбує, то одразу клич на допомогу і я прийду.

- І Ви знову підключите до мене цю пляшку з голками?

- Якщо доведеться, то так.

- І зробите укол?

- Якщо у цьому буде потреба і якщо так скаже пан Януш, то так.

- Але це все так боляче. Як же Януш Мстиславович може бути доброю людиною, якщо він дозволяє мені і усім іншим дітям робити боляче? Як же він може бути добрим, коли він сам каже, щоб нам всім робили уколи і підключали оці голки до рук? До речі, а що вони означають - ці голки з пляшками? Що це таке, тітко Оксано?

- Це крапельниці.

- Хм! Крапельниці... Напевне, вони так називаються через те, що там щось крапає. Я кожен раз слідкую за тим, як крапають ці краплі і чекаю, коли ж нарешті впаде остання, щоб від мене якнайшвидше від`єднали ці голки і залишили мене в спокої. Пробачте, що затримую Вас. Вам вже пора йти. Бувайте, тітко Оксано!

- Бувай, Вікусе! Солодких снів!

- Дякую! І Вам, тітко Оксано!

- Дякую! Та у мене немає часу спати.

- Ви що - вампір?!

- Ні, що ти?! Просто потрібно допомагати іншим діточкам, а їх, окрім тебе, ще багато. Дуже багато, на жаль...

- А чому, на жаль?

- Бо усі вони хворі. Я дуже хочу, щоб вони якнайшвидше видужали.

- А я?

- Що ти?

- Ви хочете, щоб я якнайшвидше видужала?

- Звісно, малеча! Авжеж, хочу! Але, це вже, як Бог дасть.

- А хто такий Бог? Якийсь лікар?

- Бог - це і лікар, і суддя, і батько наш спільний. Це наш Творець. Ти що, не знаєш, хто такий Бог?

- Ні. Точніше, тепер буду знати. А Ви бачили колись Бога?

- Ні, не бачила. А ти?

- Теж ні. А якщо Ви його не бачили, то як Ви знаєте, хто Він?

- Це усі знають, не тільки я.

- Дивно. Усі так багато знають, лише я не знаю нічого.

- Тепер знатимеш! Пробач, Вікусе, але тобі пора вже спати, а мені пора вже йти до інших діток.

- Добре. Дякую, за розмову! До побачення, тітко Оксано!

- Бувай, моя маленька! І не забувай, якщо що - то клич і на кнопочку натискай, добре?

- Ага, звісно. Я не забуду. Бувайте!

Тітка Оксана поцілувала мене у чоло, забрала ті всі пляшки і посудини з голками та пішла, вийшовши з моєї холодної і сумної кімнати, яка вже дуже сильно мені набридла. Я дуже сильно хочу якнайшвидше видужати, щоб мене виписали звідси і я змогла бігати по вулиці так, як інші дітки і радіти зимовому снігу, так само, як і вони. Швидше б вже настав момент виписки... Боже, якщо Ти чуєш мене, то прошу Тебе: Ти ж тут, наче головний лікар, то випиши мене, будь ласка! Я дуже хочу додому і на вулицю, я більше не хочу тут бути, я вже тут так довго, скільки себе пам`ятаю. Будь ласка, прошу!

Чогось мені дуже закортіло спати. Напевне, потрібно засинати. Ну, що ж, солодких снів Тобі, Боже! І тобі, Дусе! Дуся - це мій маленький ведмедик. Він тут лежить разом зі мною, але він схоже не хворий, бо йому не ставлять крапельниці і не роблять уколів. Навіть цих круглих і гірких цукерок не дають, яких у мене ціла купа. Ех, щастить же Дусі моїй! Ще б мені так! А ще краще було б, якби я і Дуся нарешті повернулись додому і спали разом в моєму зручному ліжечку. Я давно там не спала і зовсім його не пам`ятаю, але я впевнена, що воно набагато зручніше, аніж це, бо воно вдома. Вдома завжди все краще, аніж в гостях чи в лікарні, чи ще десь. Швидше б вже туди повернутись... Сподіваюсь, що я таки справді скоро туди повернусь. І Дуся теж повернеться разом зі мною. Правда, Дусе? Дуся каже, що це правда. Кому-кому, а Дусі я точно вірю більше за всіх. Якщо вона так каже, то значить так і буде! Дім, мій милий дім, де ж ти?...

Україна 21.06.2015 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.09.2015 Поезії / Пісня
Пісенька Червоної Шапочки
21.09.2015 Проза / Повість
Дорослі брешуть (Розділ ІІ)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Повість
14.10.2015
Передмова автора
21.09.2015
Знайомство з медсестрою (Розділ І)
18.02.2015 © Сьомін Валерій Олексійович
Миннариэль. Повесть о сотворённой душе
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 46  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.09.2015 18:38  © ... для Ірина Мельничин 

Дякую!))) Дуже приємно))) 

 21.09.2015 18:18  Ірина Мельничин для © ... 

Ти би знала, як я люблю оцю твою книгу!(точніше, ще поки не дописану книгу:] ). Напевне, саме її найбільше зі всіх твоїх ідей.:-) Молодець!) Так тримати!!!)) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.01.2011 © Михайло Трайста
10.07.2013 © іміз
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди