Випила солоду сірого неба
Знову на душу наклала печаті.
Жити з людьми – і чугайстрів не треба,
Стереотипи страшніші за ватри.
Навіть страшніша за вічну погоню
Ця несусвітня холодна байдужість.
Досить! Вже осінь надрізує крони.
Мавко налякана, де твоя мужність?
Мавко, загублена в чорних проспектах,
Та, яка дивиться загнано, дико,
Та, яка кутає серце у светри,
Та, яка дружить із вітром безликим,
Мавко, що очі твої – наче листя,
Мавко, що вірила всім безборонно, -
Ти вже скорилася сірому місту,
Ти підкорилася сірим перонам?..
Випила неба ще трохи, півкварти.
Натовпу вже не потрібне це небо.
Жити з людьми – це вам, мавки, не жарти,
Жити з людьми – і чугайстрів не треба.
