ДОЛЯ
На бульварі тополенька,
В гаю яворина.
Плаче – тужить дівчинонька
В нещасну годину.
Батька – матір поховала,
Милий насміявся,
Зозулею закувала,
Відлік перервався.
Пішла була обійняти
За фахом роботу.
Треба панові віддатись
За його турботу.
Мало того, що робити
Важко заставляє,
Треба йому догодити,
Як спати лягає.
Кругом люди щастям мріють,
З екрану несеться –
Гарно так живе повія,
Що гейшею зветься.
А тут здібності, фах маєш,
Та небесну вроду.
Бог не бачить і не знає,
Хоч з мосту та в воду.
Одному – роботі, пану
Була б догоджала.
Краще б судженому
Якби доля склалась.
По явору та тополі
Буйний вітер віє.
Пошли, Боже, ти їй долю,
Бо одна загине.
м. Київ., 8.12. 2011р.