Мої янголята
Моє найперше янголятко було найстаршим з усіх. Йому виповнилося аж сім тижнів… Ми раділи, коли дізнались, що воно, наше маляточко, живе в мені… Лікар УЗД говорила, що у нього вже б’ється сердечко… Подумати тільки: таке малесеньке сердечко. а вже б’ється! Це було справжнім святом, справжнім щастям! Ми разом( уже втрьох – майбутня мама, майбутній тато і наше малятко) зустріли Новий рік… І через кілька днів попрощалися назавжди… Наше малятко пішло від нас, залишивши велику пустоту, яку так і не вдається заповнити…
…Друге янголятко з’явилося несподівано і так же несподівано пішло… У нього навіть не встигло забитися сердечко…Я навіть не встигла зрозуміти, скільки йому тижнів… Воно втекло слідом за старшим янголятком, роз’ятривши рану, яка тільки-тільки почала заживати…
… Третє янголятко я оберігала, як могла і вміла… Я так хотіла, щоб воно народилося, щоб воно жило… Та воно теж дуже швидко пішло…
… Я часто уявляю своїх янголяток: якими б вони стали, якщо б народилися, на кого були б схожими… Уявляю і вкотре задаю собі питання: чому? Чому Господь забрав їх від мене, навіть не дозволивши їм народитися?Чому наші малята не змогли відкрити свої оченята і побачити мене, свого татуся?... ЧОМУ? Господи, чому?...
….Янголятка мої, прошу вас, прийдіть до мене хоча б у сні… Так хочу побачити вас хоча б так! Так хочеться дізнатися, ким би ви стали, ким би виросли… Як би вперше усміхалися, говорили перші слова, робили перші у своєму житті кроки…
Малята, мої малята, мої дорогі, рідні! Я надіюсь, що там, під опікою нашої Мами, вам буде набагато краще, ніж тут, у цьому земному пеклі…
До зустрічі, мої янголятка! Я про вас пам’ятатиму все своє життя… Моліться за своїх грішних батьків… І ще раз пробачте, що не зуміла зберегти ваші життя…