Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.01.2016 12:20Новела
 
40000
Без обмежень
© Шкромида Іванна

Суть в іншому

Шкромида Іванна
Опубліковано 22.01.2016 / 34433

В очах щось блимнуло. За мить на правій руці з’явився відбиток денного світла. Ніч зникла раптово, вкотре поставила його на ступні, перевернула в горло останні краплі води, налитої в склянку ще звечора, й виштовхала у ванну кімнату. Стосунки зі снами в нього були напруженими – він щоразу прокидався з дивним відчуттям дискомфорту, згадував, що саме змусило його знітитися й забути, хто він такий насправді. Вмиваючи обличчя, він то ходив розбитими сільськими дорогами, то тулився до не знайомих досі людей, він лупцював перехожих і грав на там-тамі, перебуваючи в оточенні індійського племені. Вода в крані закінчилася. Двері грюкнули.

Район, в якому він мешкав, був ледь примітним. Про нього часто забували електрики й листоноші, але на противагу – мовчанка була тут постійним мешканцем. І це його втримувало. Вмостившись під підвіконням, впритул доторкнувшись хребтом до стіни, він заплющував очі й розмірено дихав. Лише так можна було вірити у важливість свого перебування тут, у справжність свого тіла, у те, що з ним хтось колись говорив, і йому на те було не наплювати. Бо найбільше болить те, що найчастіше залишає байдужим. Наче хтось навмисне водить тебе тими дорогами, де живуть багатії і щасливці, а в сусідньому провулку, імовірно, хтось відчуває себе надто самотнім. Та ніхто не здогадається звести ці дві дороги.

Сьогодні старий фургончик віз його струнке сильне тіло в напрямку центральної частини міста. Дорогою він спинився підібрати кілька впалих яблук обабіч. Потім спинився, аби викинути недоїдки. Він спинявся все частіше й частіше, наче відтягував час, який мав наблизити його до масового скупчення людей. Врешті остання зупинка змусила його зачинити машину й покласти її на сигналізацію.

- Мені потрібно в бібліотеку, – говорив він кожному зустрічному, який прямував напроти, – мені сьогодні справді потрібно туди. Йому подобалося відповідати тим, хто ні про що у нього не запитував. Він викривлено усміхався й продовжував втовкмачувати жінкам, чоловікам і дітям, куди він прямує.

Присівши за вільний стіл, він випрямив спину настільки, що відчув як хрустить кожен хребець. Озирався то вправо, то вліво, й нарешті помітив, як до нього наближається чорнява офіціантка.

- Кави у нас немає, салат з оливками теж закінчився, – максимально швидко промовила та, втупившись у свій блокнот.

Він дивився на дівчину так, наче та щойно промовила страшне прокляття. Поступово його обличчя викривилося настільки, що він сам відчув до себе ненависть. Схаменувшись, він занадто повільно відповів, що хоче зеленого чаю без цукру. Забере його з собою.

Дівчина кивнула й поспішила в бік кухні. А він ще довго крутив головою, намагаючись вгадати, хто з присутніх випив останню в цьому кафе каву.

- Але ж Ви сьогодні не були в бібліотеці.

Йому було лячно повертати голову. Він впізнав голос офіціантки. Так, безперечно, він знав її не так давно, аби ділитися своїми секретами, але вона, очевидно, була надто спостережливою.

- Ні, це просто нахабство. Спочатку Ви пообіцяли прийти в бібліотеку, потім образилися на те, що в нас немає кави. Ви що, геть збожеволіли?

Сором настільки опанував ним, що єдиною його відрадою стало постукування пальцем по своєму коліні.

- Агов! Гляньте всі на цього чоловіка! Він настільки знахабнів, що вирішив жити наперекір усім! Він навіть одягнув сьогодні цю огидну зелену сорочку!

Жінка не переставала кричати. Вона впевнено ходила між столиками, потираючи руки об свій фартух, час від часу тицяючи пальцем на нього. Вона підходила до кожного, хто того ранку зайшов у те кляте кафе й продовжувала говорити про його непристойну поведінку.

Він вийняв з кишені грошову купюру. Повільно поставив її на стіл і під уже надто ненависний жіночий голос, вийшов на вулицю. Тепер усі надто прискіпливо дивилися на нього.

- Ви що справді не були сьогодні в бібліотеці?

- Мамо, цей дядько всіх обманює.

- Ось він! Ось!

Ця вулиця ставала занадто вузькою для нього і них. Він помічав, як жінки прискіпливо оглядають його зелену сорочку. Деякі навіть намагалися торкнутися до нього, аби розвіяти сумніви його існування. Аби переконатися, що та сорочка справді зелена, дехто підходив впритул, знімав свої заплямовані окуляри, й кілька хвилин розглядав.

- Не може бути… – Чулося звідусіль.

Що сталося з цим містом? Він не був тут лише кілька років. Втома. Надто галасливо. Він просто невчасно тут опинився. Не туди зайшов. Так буває. Ти ідеш, ніби знаєш куди, але раптом опиняєшся не там. І люди. Не ті люди. Не ті сьогодні мали тут ходити. І кава. Кава не мала закінчуватися. І місто. Місто мало бути іншим.

Фургончик зупинився вдруге. Увійшовши, в порожнє помешкання, він швидко роззувся і викинув порожній стаканчик від зеленого чаю у сміттєве відро, що було переповнене такими ж. 

- Завтра все буде по-іншому, - сказав він сам собі й повісив зелену сорочку поміж десятками інших зелених.


20.12.15, Коломия

Коломия 20.12.2015
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.09.2015 Проза / Новела
Розмови між
25.07.2016 Проза / Новела
Дихай повільно
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела
23.01.2016 © ОлексАндра
Впасти, щоб злетіти
22.01.2016
Суть в іншому
24.12.2015 © Райан Ріенер
Разговор с Волнами
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 126  Коментарів: 5
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.07.2016 10:25  Каранда Галина для © ... 
 26.01.2016 21:47  © ... для Лариса Пугачук 

Дякую за відгук! 

 26.01.2016 21:46  © ... для Тетяна Белімова 

Лаконізм - це моя стихія. Або лінь - це моя стихія. Загалом я все сказала у цій новелі, що хотіла.
Спасибі, що прочитали. 

 23.01.2016 08:42  Тетяна Белімова для © ... 

Початок інтригує)))
Відчуття незавершеності. Може, авторка не все сказала?
Цікаво!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди