Зморена душа
з рубрики / циклу «життя»
Чом причаїлась зморена душа?
Кругом туман і сум не випадковість.
В твоїх кишенях пустка, ні гроша,
Все роздала, усе! І навіть безсоромність.
Як далі жити будеш? Як?!
Мовчиш. Не знаєш? Боляче? Знітилась…
Твоєї мови крок упевнений закляк,
І щось «чуже» у тобі оселилось.
На дворі ніч. Лежу, не сплю…
Та крізь склепіння вік, я раптом чую голос.
Якийсь слабенький писк ловлю…
Озвалася душа! Гукає когось.
Кого гукаєш ти? Надію звеш,
Чи може хочеш правду щиру?!
А може в співчуття опори ждеш,
Чи сподіваєшся іще на віру?
Терпи, іди… І мовчки хрест неси.
Облиш ті марні сподівання
Лиш бо однім ти Господа проси,
Щоб сили дав не вмерти без кохання!
