Рідна людина
Сьогодні вранці я прокинулася від шуму в голові, мабудь це не можна назвати ранком так як була вже майже одинадцята година. Виглянувши у вікно мене вмили теплі промінці сонця і на обличчі народилася посмішка, адже я прокинулася біля самої ріднішої людини у Всесвіті. Згадавши про головний біль, я вирішила змити всю нечисть, яка орендувала мою голову, холодною водою. Вмивавшись, моє тіло оживало, а душа розквітала, наче квітка, від радості. Вийшовши із ванни я натрапила на нього, такого сонного, із вм"ятинами на обличчі від покуйовдженого простирадла, і такого замучаного моїми нічними розмовами. Я налетіла на нього, як бджілка на мед, прилипла і не могла відірватися, я відчувала блаженство, я тонула в ньому з головою і ці обійми наповнили кожну клітинку мого тіла ейфорією.
- Доброго ранку, рідненький!!! - ніжно вимовила я і відпустила його із своїх тоненьких лапок.
- Привііііііт! - протягуючи, сонним голосом, з нотками сарказма, вимовила людина, яка дійсно зробила цей ранок добрим, просто своєю присутністю, своєю посмішкою і своїм поглядом.
Він наливав каву, а я сиділа і дивилася у вікно, там безтурботно пливли білі хмари, ніби зграя чайок у морі, які шукають поживу. Зробивши ковток гарячої кави я обпекла собі язика, мабудь це була кара за мої нічні балачки, через які всі не виспалися і я залилася сміхом. Крокодил пив липовий чай і жалівся на болі у горлі, прагнучи від мене поради, як від справжньої медсестри, а я літала на сьомому небі від того, що ми зустріли цей день разом і від цієї думки мій настрій зашкалював. Зловивши себе на думці, що від мене чекають якусь розумну відповідь, я пробормотіла щось не зрозуміле і невиправдавши сподівань трошки розчарувала свого хворого пацієнта, якому можна було сконцентрувавшись призначити лікування. Та я не засмутилась, я продовжувала тонути в ньому, я запам"ятовувала його образ перед довгою розлукою, яка гризе моє серце, як безпощадний хижак.
Закінчивши трапезу, кожен почав збиратися, щоб йти по своїх справах. Крокодил спішив у кабак на зустріч із замовниками, а я спішила на автобус, щоб їхати в село у свою рідну домівку.
Тепер між нами будуть кілометри, і я не зможу дотягнутися до нього і пригорнути, але ці кілометри лише на карті, бо в душі він завжди поруч. І зараз я посміхаюся, бо сьогодні я прокинулась в раю!
Бердичів,