Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.03.2011 12:04Казка
Для дорослих  Для дітей  Про весну  Про природу  Про красу  Про квіти  Про казку  
ВЕСНЯНА  КАЗКА
50102
© Тетяна Чорновіл

ВЕСНЯНА КАЗКА

Тетяна Чорновіл
Опубліковано 10.03.2011 / 3782

Цю казку розповідає кожної весни веселий мандрівний казкар Вітер. Прислухайтесь уважно, як він шелестить торішніми листочками, жебонить у струмках талих вод, і почуєте історію про королівство доброго чарівника Вирія та про його доньку, красуню Весну. У те королівство за далекими синіми морями ніколи не приходить сердита Зима, тому воно круглий рік потопає у квітучих щебетливих садках. 

А у найпишнішому королівському саду біля самого палацу ростуть три дивовижних дерева – срібне, золоте й діамантове, і квіти, що розквітають на них, є джерелом багатства та могутності Вирія. Але найбільша диковинка королівства – палаюча Вогнеквітка на кришталевому стебельці. Кожного ранку красуня Весна торкається її пелюсток, і від того дотику чарівна квітка сяє ще променистіше, даруючи тепло та спокій жителям королівства. 

Ще веселий Вітер подарує вам оповідку про давні-предавні, а може й ще давніші часи, коли пташки вміли говорити і жили окремо від усіх у теплому Пташиному краю. Недалеко від того краю, серед синього моря, знаходився чималий острів, населений мишиним народом. А правив там злий чаклун голохвостий Пацюк. 

Задумав підступний Пацюк знищити жителів Пташиного краю, щоб самому там оселитися. І наслав на їхню благодатну землю страшні Холод-Чари. Заховалося сонце за сірі хмари, квітучу землю засипали сніги, ріки та озера скувало кригою. У птахів не стало їжі, а пір‘я не всіх могло врятувати від тріскучих морозів. Тоді й узявся Вітер показати птахам дорогу до теплого королівства Вирія. Деякі відчайдушні, правда, не схотіли кидати свого рідного хоч і холодного краю. Але більшість пташок уже збиралися в шеренги, ключі, чи й просто великі зграї, готуючись до далекого перельоту. 

Багато їх загинуло тоді в дорозі від голоду й холоду, але ті, що долетіли, забули у чудових садках Вирія про біди та незгоди. Ніщо не завдавало їм клопоту. Якби не новини мандрівника Вітра, що знову провідав птаство у теплому краю. Він нашіптував, що Пташиний край ще й досі не здався мишиному війську. Відважні горобчики, дятли, синиці, ворони і ще багато сміливців чинять опір Пацюковому чаклунству, хоч насилає він на них морози та хуртовини. 

– Дивуюсь я тим сміливцям, – війнув Вітер та й полетів далі. 

А перелітні пташки засумували. Не почула наступного ранку красуня Весна їхнього веселого щебету. Тільки сиві зозулі виспівували біля Вогнеквітки, бо народилися в королівстві Вирія і нічого не знали про Пташиний край. Перелітні ж вирішили летіти додому. Хоч як королівна сумувала та тривожилась за своїх нових друзів, але не змогла відмовити їх від небезпечної мандрівки. 

Тоді зірвала Весна всі квіти із срібного, золотого та діамантового дерев і дала кожному птаху. 

– Квітка буде оберегом у дорозі, а вдома покладіть її у гніздо, щоб зігріла та вберегла від пацюкових чар. Тільки не впустіть квітку на холодну землю! – попереджала красуня. 

Полетіли птахи і швидко подолали знайому дорогу. Ось і рідна земля! Радісно закричали прибульці, тому обереги Весни попадали з дзьобів і перетворились на сухі гілки, росу чи грудочки землі. Як не метушилися птахи, не могли їх більше знайти. А Пацюк страхав морозами , мріючи скоро відсвяткувати перемогу. 

Тим часом за синіми морями Весна сумувала біля Вогнеквітки, що тихо пломеніла біля палацу. Навіть сиві зозулі розгублено мовчали, бо знали від королівни про втрачені обереги та пташині незгоди в рідній домівці. 

– Треба поспішати на допомогу! – вирішила Весна і старий король мусив благословити доньку в дорогу. Надів Вирій на голову Весні вінок із зелених смарагдів. Тоді перекинулась королівна лебідкою і полетіла в далекий Пташиний край. Скрізь, де пролітала лебідка у зеленому вінку, відступалв холод, танули сніги та крига, а чари Пацюка спливали за водою в синє море. Усі раділи красуні Весні і не хотіли її відпускати.  

Весело королівні з птахами, не знає вона, що Вирій у біді. Адже мишиний володар надумав відомстити Вирію за добрі чари його доньки. Він послав кажана в королівський сад і той своїм чорним крилом загасив Вогнеквітку, яку тільки Весна могла запалити. Королівству загрожувала страшна небезпека. 

– Сиві мої зозуленьки, летіть швидше до пташиного краю та передайте Весні вісточку від мене! –  

благав Вирій найкращих співунок королівства. 

Зозулі дуже зраділи, що побачать Пташиний край, бо надумали звити там гнізда і висидіти зозуленят. Летіли королівські пташки і весело повторювали наказ-пісню: 

– Треба знайти Весноньку 

У зеленому вінку, 

Попросить лебідоньку, 

Вирієву донечку, 

Запалити у садку 

Нашу Вогнеквіточку! 

Веселу пісню раптом почув Пацюк. Він зачарував нещасних зозуль. Забулися мандрівниці, що мали вити гнізда і підкинули свої яєчка іншим пташкам. Але найстрашніше – зозулі перестали співати. Вони не могли пригадати пісню-наказ короля Вирія. Хоча… Останній склад кожного рядка одна зозуля все-таки згадала. Вона літала від дерева до дерева і розгублено кричала: 

– Ку-ку, ку-ку, ку-ку… 

Ті дивні коротенькі слова підхопили інші зозулі і так голосно вигукували, що Весна раптом зрозуміла їх, тому встигла до батька вчасно. Вона доторкнулася до похиленої Вогнеквітки, і та запалала ще яскравіше. А острів Пацюка раптом пішов на дно разом з усіма його злими мешканцями. Правда, багато з них врятувалися, та пробралися до Пташиного краю. Та назавжди втратили хвостаті свою чаклунську силу і вже більше ніколи не докучали птахам. 

 

Чи було це, чи ні, ніхто нам напевно не скаже. Бо немає зараз Пташиного краю, а птахи живуть разом з людьми і вже не вміють говорити. Мишей же і голохвостих пацюків аж ніяк не можемо назвати чаклунами. А королівство Вирія і його красуні доньки? Чи існує воно насправді? Не поспішайте заперечувати. Адже кожного року з настанням холодів збираються птахи, щоб летіти до далекого теплого вирію, а потім сумують там за рідним краєм і поспішають назад з мандрівником вітром, щоб удома виростити своїх пташенят і щоб вони також мали змогу назвати той край рідним. 

Поспішають птахи з вирію, хоч удома ще панують холоди, а за ними лебідкою прилітає весна, щоб розтопити сніги та подарувати тепло. І скрізь, де тільки ступить вона, розквітають квіти, а веселе птаство звеселяє нас своїми піснями. Але несподівано зникає весна з першою такою простою піснею зозулі: 

– Ку-ку, ку-ку ку-ку… 

Куди ж вона дівається? Може й справді легкою хмаринкою лине за далекі сині моря. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.03.2011 Поезії / Вірш
ПІРАТСЬКИЙ ПУНШ «ЙО-ХО-ХО»
11.03.2011 Поезії / Вірш
ЗЛІСТЬ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
ПРОЗА. КАЗКИ
12.12.2010
ЯЛИНКОВА КАЗКА
18.12.2010
НОВОРІЧНЕ ДИВО
10.03.2011
ВЕСНЯНА КАЗКА
16.04.2011
ЧИ Є В БІЛКИ МОБІЛКА?
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 3.75 (МАКС. 5) Голосів: 8 (5+0+1+0+2)
Переглядів: 7819  Коментарів: 6
Тематика: Казка, Весна, птахи, Вирій, рідний край
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.04.2012 17:29  Каранда Галина для © ... 

2000 переглядів.:) 

 21.03.2011 19:29  Людмила Шамрай для © ... 

Чудова казка!!! І малюнок дуже гарний!

 13.03.2011 01:06  Милослава 

Ваша віршована переписка дуже розвеселила :)))) Навіть коментарі у віршах! Дуже оригінально:)))

 12.03.2011 14:46  Микола чат для © ... 

Прошу пробачити, будь-ласка!

Миколку, вразила так казка,

Що заманилось йому аж,

Перетворитись в персонаж!

Неконтрольована рука,

Сама набрала Пацюка!!!

Сюжет продовжу: - Злодій впав,

Об землю вдаривсь й Чатом став.

 12.03.2011 14:29  © ... 

Пацюк? Чому цей підпис дивний?

Сказали б краще - принц чарівний,

Що юну Весну обіймає!

Пробачте, в казці Вас немає... :)))))

 12.03.2011 13:24  Микола Чат для © ... 

Ця казка щира, чиста й мила,

Моє серденько полонила,

Неначе мами оповідка..,

Що мариться ночами зрідка!

Душа злетіла пташкой з рук!!!

Я в захваті від Вас!  Пацюк.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди