Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.10.2016 19:19Оповідання
 
Юні Колумби
10000
Без обмежень
© Сліпокоєнко Роман

Юні Колумби

Щоб стати чоловіками, хлопчаки мають мандрувати, завжди, все життя мандрувати.
Рей Бредбері. Кульбабове вино
Сліпокоєнко Роман
Опубліковано 21.10.2016 / 38254

Літні деньки дарують своєрідну насолоду та відкривають світ наново. Це період звершень та сподівань. Зморені від зимової сплячки діти та дорослі намагають отримати задоволення він кожного промінчика пломінкого сонця. Хтось вирушає на моря, для когось радість полягає у подорожах горами, а наші юні герої активно досліджують рідний край. Вони ще не мають купи коштів на далекі подорожі, тому щодня займають різноманітними юнацькими витівками та насолоджуються літніми канікулами.

Вже традиційно на літній відпочинок батьки депортували Сергія у село. Хлопчина зростав та навчався у Києві, але найбільше він полюбляв сільську місцину. У ній він знайшов щирих друзів, ласих на пригоди та широке поле для юнацьких маневрів. Міста у літку сумні, особливо якщо ти, ще випадаєш із батьківських штанців і прагнеш відкривати нові горизонти. Місто може подарувати задуху, купання у фонтанах та багатогодинне сидіння перед монітором. Особливо останнє бентежило батьків, тому вони із задоволенням відвозили Сергія до бабусі.

Хлопчина був невисокий та худорлявий. Мав сині, навіть блакитні очі і русяве волосся. Всі ці риси додавали тендітності його статурі. Він неодноразово ставав об’єктом кепкувань та насмішок своїх ровесників. Так трапилося і вперше, коли він приїхав до бабусі на все літо. Місцева інтелігенція відразу примітила Сергія та не давала йому спокою. Перше літо у селі могло б відразу стати останнім, якщо б у нього не з’явився справжній друг. Саме він вперше виступив проти дотепів над незнайомцем, та став захисником юнака. Згодом, хлопчина прижився у компанія і перетворився із міського небожителя на свого, сільського леґіня.

Його захисником та вірним товаришем став сусід. Спочатку він із жалю вступився за хлопця, а потім перетворилися на справжніх друзів. І тепер Андрій із нетерпінням чекав приїзду Сергія. Хлопчина був високого зросту та мав завеликі плечі, як для свого віку. Він був повною протилежністю друга. Чорне волосся, карі очі та навіть смуглий колір шкіри, що влітку ставав, ще більш темним. Новий сезон готував для друзів нові пригоди та враження.

Проснувшись зрання хлопці метушливо збиратися на великі лови. Ідея виникла пізно вечері, тому приготувати снасті заздалегідь не вийшло. Натхненником ранньої рибалки виступив батько Андрія, котрий ввечері приніс величезного сома із славними вусами. Сергій до цього взагалі ніколи не брав участь у рибалці, але друг запевняв, що він швидко наловчиться. Головне правило – не заснути підчас ловів.

– А ти колись бачив подібні чудовища? – запитував про сомів Сергій. – Мені розповідали друзі, що деякі з них можуть навіть руку чи ногу відкусити.

– Та то все вигадки. Вони відразу можуть проковтнути людину, а потім залягають у глибоких ямах, і перетравлюють їх з місяць. Згодом, хижо підіймаються на поверхню у пошуках нових жертв. Але ти не бійся, вони полюбляють м’ясо, а у тебе тільки кістки, тому ти далекий від їх любовного ідеалу.

–А як же ми їх ловити будемо? – не второпавши жарту запитував Сергій.

– На живця, – впевнено проголосив друг. – Ти станеш біля глибоководної ями і будеш наспівувати пісню. Тільки но хижак почує твій тендітний голосок і буде рухатися до тебе, що б схопити за найсмачніше місце, я його пригрію палицею, і за хвоста на берег. А якщо не встигну то розбирайся із своєю проблемою самостійно.

Жартуючи та кепкуючи друзі пакували рюкзаки. Мандрівка планувалася на цілий день тому взяли вдосталь припасів та снастей. Рибу вирішили кормити хлібом, черв’яками, дертю та різними кашами, котрі наготував батько Андрія.

Черкаське море важко порівняти із Київським, чи Каховським. Воно вражає не тільки розмірами водної гладі, але й реліктами дикої природи. Вони стають оазами серед модерних новобудов. Також воно всіяне безліччю зелених островів, котрі були утворенні підчас затоплення водосховища. Клаптики землі майже не придатні для життя, безлюдні піщаники, що заростають верболозами та збирають на своїх берегах тони сміття. Тільки найближчі з них стають місцями відпочинку туристів.

Приблизившись до води, Андрій довго не міг обрати місце для риболовлі. Всі знайомі йому місцини були зайняті професійними рибалками, частина берега заростала непрохідними джунглями очерету та лепеху. Блукання вздовж узбережжя псувало настрій, але нічого не поробиш, потрібно було раніше вставати, що б зайняти вдалі місцини. Тільки но знайшли місце, як відразу їх шлунки заяви про своє право на обід та відпочинок. Тому закинувши свої вудки хлопці перейшли до ранішньої трапези.

Риболовля розчаровувала друзів. Сподівання спіймати сома, судака чи, ще якесь диво не виправдали себе. У садку плавали декілька линків та карасів. І то всіх спіймав Андрій. Сергію вочевидь не таланило. То проґавить момент, то волосіння перетворить у павутину, чи водорості спіймає на гак.

– Соми, соми, – насміхаючись розпочав Сергій. – Краще б дома лящі снилися, чим ґедзів та комарів годувати.

– Ой, ти сома захотів? – у тому ж дусі відповідав Андрій. – А я гадав, що ти вегетаріанець, тільки зелень і висмикуєш із води.

– Твоїми лохнеськими чудовищами тільки котів годувати.

– Місце не вдале, – серйозно промовив Андрій. – Тому і дуркуємо, а не рибу ловимо.

Минали години. Хлопці давно вже склали свої вудки та лякали рибу червоними трусами. Вони твердо вирішили, якщо їм не таланить, то й іншим зась.

Відпочиваючи на березі після водної війни, Сергій знову згадав про риболовлю.

– Справжня рибалка за островами, там і глибина більша і рибі є де розвернутися. Он подивись скільки човнів посеред річки. А ми біля болота, ні справжня риба сюди не запливає.

– То ти на експерта перетворився. На деякі острови можна потрапити, але з твоїми навиками плавання краще нічого не пробувати.

– Я й літати не вмів, але ж літав, – гордовито вимовив Сергій.

– Літати круто, та я не брав гроші на цигарки, а свого боїнга ти вже розкурив за сараєм.

– Дурко я про інше, – викрикнув Сергій. – Погнали шукати брід, можливо пощастить потрапити на острів.

Буцаючи пластикову тару, друзі вирушили шукати переправу вздовж берегової лінії. Відстань до островів не велика, та й місцеві знають, як добратися до них. Сергію також показували декілька лазів, але його пам’ять не сприймала корисної інформації. Зате його мозок знав стоси методик, як втекти із дому, коли багато роботи.

– Дивись яка бляшанка заховалася в очереті! – вигукнув Сергій. – На такій можна і рибу ловити, і на острови завітати.

– На тому кориті тільки топитися. На друшляках не плавають.

Сергій навіть не слухав друга, а вже мріяв, як борознить «дніпровське море». Бляшанко виявився алюмінієвий човен з трьома великими та безліччю дрібних пробоїн. Діловиті хазяїни навіть не потурбувалися, що б забрати його звідси. Натомість, човен перетворився на оперету для галасливих жабенят, а його опуклі форми створювали неперевершене відлуння зелених солістів.

–То, що ти допоможеш мені приготувати човна до плавання? – діловито запитав Сергій. – Закидай вудки та підсоби мені зрушити його з місця.

–Та він же потоне…

– То й що, головне добратися до острова, а далі нам і не потрібно. Шкода не взяв скоч, так би став капітаном далекого плавання.

– Якщо, що я рятуватиму вудки, а не тебе.

Уважно оглянувши та відремонтувавши човна друзі приготували його до плавання. Ремонт полягав у очищенні від бруду днища та пошуку надійних весел. Ними стали одна вербова гіляка та штахетина. Андрій переконував Сергія не брати вербове гілля, але марно. Друг говорив складними фізичними термінами, на котрі Андрій не відповідав, а тільки тяжко видихав. Разом із вудками поклали декілька порожніх банок для вичерпування води. Ними за задумом Сергія мав вправлятися друг, коли він буде вправно веслувати.

– Греби швидко, і можливо встигнемо, – промовим Андрій перед початком великого плавання.

З початком плавання судно невпинно набирало воду. Андрій працюючи насосом за допомогою бляшанок вичерпував воду, і човен просувався вперед. Рухи Сергія виглядали трагічними для друзів, і комічними для зівак. Вербову гілку він викинув через кілька метрів після початку плавання. Вона була не зручна і заважала рухатися. Натомість, він активно орудував штахетом, котрим додавав води у човен. Згодом і він був переламаний необережними рухами, а судно набирало і набирало воду.

– Потрібно катапультуватися, до острівця не далеко.

Не дослухавши дружніх слів, Сергій виплигнув із човна бомбочкою та боляче гепнувся об піщане дно річки. Води було не багато, хоча траплялися і підводні ями. Велике плавання переросло у пішу прогулянку по воді. Андрій насміхався із друга, а Сергій потирав свій зад та оправдовувався.

– Тепер можна розпочати справжню рибалку, – промовив Андрій. – А про те, як добиратися назад подумаємо згодом. Можливо, хтось із рибалок підбере човном.

– Як і вперед пішки дійдемо, – впевнено заявив Сергій. – Вистачить із мене сумнівних човнів і весел.

Острів виявився більшим ніж сподівалися хлопці. Обійшовши його вони вибрали зручне місце для риболовлі. Андрій був зосереджений виключно на ловлі риби, тоді як Сергій солодко заснув опершись на верболозу. Всі були задоволенні : риба ловилася, жаби квакали, а непосидючий Сергій знайшов своє місце у світі.

Соми сьогодні не приходили, натомість Андрій насмикав судачків батьківськими снастями. Незважаючи на провал операції хлопець був задоволений. День закінчувався. Скудні запаси провізії закінчувалися і Андрій планував повернення додому. Його задум відчув Сергій, котрий тільки відкрив очі після тривалого сну.

– Де я? – сухо вимовив сонько.

– На безлюдному острові, де ж тобі ще бути.

– А ти тоді, хто якщо острів безлюдний.

– Навіть не знаю. А на кого схожий? Можу покрутитися, якщо потрібно.

Андрій заливався сміхом від того, що його друг ніяк не може проснутися від затяжного сну. Він хотів порибалити на яву, натомість впіймав мару.

– Ну, що де чудовище, – оговтавшись запитав Сергій. – У нас залишилося, щось поїсти?

– Ні чудовища, ні їжі, ні човна. Натомість у мене чудовий настрій, проте потрібно швидко повертатися додому.

Раптом Сергій знявся із місця та побіг, друг не второпавши, що сталося послідкував за ним.

– Агове, – вигукував Андрій. – Стій, куди ти біжиш? Ще встигнемо додому.

Друг його не чув, чи не бажав, а тільки продовжував бігти і переплигувати через перешкоди. Через декілька сотень метрів Сергій зупинився та жадібно дивився на крону дерева.

– Що сталося? – наздогнавши друга запитав Андрій

– Кіт, великий чорний кіт.

– Ти справді котів не бачив.

– Бачив, але ж ми на безлюдному острові, і їжа закінчилася, і …

Андрій здивовано звів очі на друга і голосно засміявся. Діти зазвичай великі дурносміхи, але подібні звуки рідкість у буремному світі.

– Сонце сідає, і нам пора вирушати додому, – доторкнувшись до плеча друга промовив Андрій. – З безлюдного острову є безліч шляхів повернення.

– А кіт?

– Можна і його із собою взяти, але я чомусь гадаю він з тобою більше нікуди не піде.

Хацьки жовтень 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.10.2016 Проза / Оповідання
Шлях до світла
09.11.2016 Проза / Оповідання
Професор Розенталь. Лабораторні пригоди
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання
26.10.2016 © роман-мтт
Інстинкт білійця (фантастично)
21.10.2016
Юні Колумби
16.10.2016 © Арсеній Троян
Баба Настя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 31  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +2
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.03.2014 © Тая
03.07.2015 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди