Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.11.2016 19:21Новела
 
11000
Без обмежень
© Ірина Мельничин

Погляд

Ірина Мельничин
Опубліковано 11.11.2016 / 38571

Усе моє життя не прозоре. Зовсім, ані на крапельку. Я часто, бувало, чув про це од інших – мовляв, який прекрасний сьогодні день – чистий, немов кришталь, що ледь-ледь мерехтить різнокольоровими барвами під промінням весняного сонця. Мене страшенно це турбувало, адже я не міг зрозуміти, чи говорять вони усі напряму. Часто мої знайомі кажуть, що я дуже дивний та занадто замріяний; я й сам знаходжу у цьому дещо правдиве, хоча й досі недостатньо відділився від інших. Я мізкував над цим питанням день у день, ніяк не покидаючи думки про те, що не усе тут так просто. Коли я запитував в матері, що означають її високі, якісь занадто далекі й занадто по-творчому тонкі фрази про прозорість життя і чи дійсно воно таким є, вона лише таємниче всміхалась, не мовивши й слова. Це дратувало мене; я не міг усвідомить, чому не сказати усе як є і не напускати на свій образ такої загадковості. В інших я боявсь запитувати. Іще чого! Вважатимуть мене нерозумним й зовсім пришелепкуватим. І все ж, не міг дійти висновку: інші справді бачать усе прозорим? Як же те – тонкі, сплетені з ледь білої мерехтливої вуалі контури речей, прозорі обличчя, прозоре небо? Чи те все мовилось у переносному значенні? Що означала ота криштальна чистота? Нетлінність, безбарвність, незмінність життя? Та ж те ні крапельки не чудесно! Чому ж усі говорять про це з таким захопленням? Відчував, що у голову лізуть лише дурниці. Схоже, я остаточно потонув у власному символізмі.

Тепер у мене визріли деякі більш конкретні припущення, та все ж я досі у них не впевнений. Як би там не було, моє життя не переливалось для мене відтінками прозорого(а я певен, що навіть прозорість має відтінки) в жодному з розглянутих значень. Чомусь мені видається, що раніше так не було – ну, тоді, іще до прийняття теперішніх незвичних стандартів. Я й досі пам’ятаю той день: мені іще десять, в усіх журналах, газетах, по усіх телеканалах теревенять про дивну новомодну тенденцію – операцію по старінню погляду. Багато моїх однокласників уже встигли й собі помінятись й неабияк тим пишались. Погляд змінювався до невпізнанності: очі ставали якимись похмурими, сірими й змореними, без жодного блиску, жодного вогника. Мені не надто те подобалось, та бажання ні в чому не відставати од інших взяло гору. Операція була дозволена дітям з шести років, хоча те й зараз здається мені суцільним безглуздям. Батьки не були проти, вони також вирішили здійснити цю процедуру. Пам’ятаю, яке то було дивне лікарняне приміщення – довге, просторе, з низькою похмурою стелею й брудно-жовтавими стінами, як от немов слід од давно пролитої на білий аркуш гіркої ранкової кави. Чудна те була процедура, я й досі не можу зрозуміти, навіщо спершу потрібно робити укол у спину. Орудувала якась диво-машина – лікар видавався геть зайвим та непотрібним. Результат спершу мене страшенно налякав, та все ж я одразу із цим змирився – головне, що тепер був таким як усі. Ледь боязко запитав тоді, чи можна буде повернути свій колишній погляд. Медсестра якось оманливо-солодкаво всміхнулась й бридким улесливим голоском мовила: «Ні, це неможливо». Згодом я дізнався, що це все не безнадійно: змінити щось можна самостійно, та дуже важко, лише по-справжньому цього захотівши. Що конкретно потрібно робити, я й зараз не знаю, та схоже, що тепер це не має жоднісінького значення, адже я занадто сильно зблизився із суспільством.

Згодом мода на ту операцію поширилась з неймовірною швидкістю, немов чума в Середньовічній Європі(потрібно додати, що втрат вона принесла не менше). Зараз це – звичний спосіб життя, нічого особливого. Якщо ж ти не дослухаєшся до загальної думки, йдеш проти соціуму, намагаєшся зберегти свої переконання, тобі влаштовують справжнісіньку війну або ж просто холоднокровно відкидають од себе. Людей завжди лякали бунтівники, хоча ті всього лиш бажають залишити собі свій власний природний погляд. Я й сам був таким. Таким…звичайним. Я з гордістю дивися в люстерко на свої сірі безбарвні очі, сам не розуміючи, наскільки вони ідентичні тисячам таких же очей інших «правильних» особистостей. Я не вважав це чимось нехорошим; мене проймав жах, коли в гурті я помічав блискучі, ясні очі якогось місцевого «революціонера». Дивним було б, якби я змінився. І зараз не зміг, хоч як би не намагався. Можливо, всього лише трішки, та й те не моя заслуга.

Якось я знову помітив у школі погляд, який не був змінений операцією. Це було уже доволі незвичним – таких залишилось мало. Він не був схожим на інші: не палахкотів завзятістю й бунтарством, не яснів безмежною енергією та викликом. Він був іншим, зовсім, як і дівчина, якій він належав – я одразу це помітив. Був безмежно здивований – мені сподобався цей погляд. Я слідкував за незнайомкою, старався більше дізнатись про неї, про її захоплення. Її усі уникають і за краще вважають узагалі думати, що її не існує; коли ж заводять розмову, то тільки щоб поглузувати. Вона на те ледь-ледь іронічно всміхається, одповідаючи до неможливості їдко, саркастично й правдиво. Видається, що їй узагалі все одно, що там думають інші – немов вона уже давно змирилась з їхньою примітивністю та недалекоглядністю. Вона відчужена й мовчазна, та ні крапельки не переймається своєю самотністю(чомусь це видається мені істинним). Я хотів заговорити із нею; це бажання з кожним днем усе завзятіше й болісніше розпалювалось в мені. Та щось зупиняло – о, чи певен я зараз, що те було? Її…зверхність? Відчуженість, інтровертність, нетовариськість? Та хіба я не розумів тоді, що їй ні до чого всміхатись?.. Гей, люба щиросте!.. Ти занадто відкрита, занадто незахищена й чудна, занадто по-дитячому наївна. Чи ж є змога в ображеної самотньої дівчини виявляти тебе? Цей крок лише іскалічить!.. О, щиросте – ти не її привілей.

А може, була яка інша причина? Я не був певен у власній тактовності, не знав, чи зможу правильно висловитись, чи не здаватимусь надміру несерйозним? Я…боявся?.. Яка неприродна думка! О, чи ж я зараз можу знайти оті фрази в своїй голові? Я забув їх закарбувати, та й іще тоді не міг до пуття їх розплутать, вдало розподілити. Як би там не було, нерішучість зупиняла мене. Незнайомка зачарувала мене своєю неясністю, своєю незвичайною звичністю – я ніколи раніш не стрічав такого, це було щось нове. Непевність лякала мене; я не міг позбавитися розгубленості.

Якось таки зважився – її погляд видавався єдиним живим серед інших. Несміливо, обережно, поволі – я нерішуче наближався тьмяно-сірими сходинками до її душі. Вона була неймовірно здивована – схоже, таке явище й для неї було до неможливості незвичним. Я не міг змиритись з недовірою, яка пронизувала кожне її слово; не міг дістатись до її істинних переконань, хоча власний погляд їй було непросто приховувать – я бачив його несхожість з своїм. Зрештою, я не міг зробити анічогісінько путнього, щоразу все більше переконуючись у власній бездарності й невмінні усе досконало продумувати.

Я й далі так само набридав їй своїми розмовами; вона відповідала сухо і невдоволено. Невиправний оптиміст і мрійник! Свято вірив у те, що зможу відігнати з її очей полуду розчарування і замкнутості. Я уже бачив(чи те мені просто видавалось?) у її погляді деяку зацікавленість і…доброзичливість?.. Але мене чарувала та незвична таємничість в усіх її звичних проявах. Це додавало більшої надії на можливість здійснення своїх планів.

Вона поступово починала охочіше спілкуватись; слухати її – потопати в густому тумані оманливої невідомості. Я ловив кожне слово, старався копіювати її звички, висловлювання, поведінку. Єдина сліпа мета – її погляд. Вона дивилась на т все з неприхованим подивом(це дійсно було настільки комічно? Тоді я примушував себе ігнорувати власні сумніви). Мовила якось: «Гей, то оце твоя індивідуальність? Ти сам створюєш собі рамки. Я не розумію твого мотиву. Якщо ти іще сам його, звісно, не втратив». Чи мала вона рацію? Вона… Я не знав. Я й зараз до кінця не певний. Як чітко я окреслював власну ціль? Неординарність заради неординарності? Немає сенсу у фальшивому самовираженні – воно сковує тебе в ще тісніші пута, як неприйняття суспільством.

Вона часто ображалась на мене в такі моменти. Казала, щоб просто вибрав собі лінзи й одчепився од неї. Оманлива пропозиція – це було найпростіше. Та я не міг згодитись хоча б тому, що вона ненавидить тих, хто носять лінзи. Такі люди часто з’являються в різноманітних телепередачах, особисто я знаю лише чотирьох таких. Те зазвичай відомі люди або ж просто псевдо-бунтівники – одягають лінзи, видаючи їх за свої очі. Занадто просто. Та й чи є у тому сенс? Придивившись, можна розгледіти тьмяний безмовний сірий погляд – таких однаковий у них всіх.

Усе в мені сплутується. Не можу зараз розібрати, чи мислив хоча би раз щиро й коли почалась моя дивна хвороба. У чому ж справжня суть цього? Бути собою? Як легко мовить! Ким же я є насправді? Жодна моя думка не уникає аналізу, жодна не видається мені правдивою. Ах, яка гармонія зі своєю душею! Я навіть не можу впевнитись у щирості власних принципів.

Тріскаюся, немов емаль од перепадів температури. Гей, досить, прошу! Мені набридла ця нестабільність, що я сам мимохіть спричиняю. О так, я відчуваю, що живий, що не тону в буденній прозорості. Та хіба не можна досягнути чогось більш приємного? Де ти, щасливе безтурботне умиротворення?

Умиротворення…чи не рідня воно тій же прозорості? В реальному житті існує тільки в такому вигляді. Завжди є щось, що нас турбує – ми самі часто придумуємо собі для цього причини. То що ж, я повернувсь до самісінького початку? Не так уже й погано, так легше зрозуміти істинний привід всієї божевільної затії. Адже я й сам перебував у деякій прозорості, не помічаючи того(на те вона й прозорість). Якщо мене почало непокоїти це, можливо, я не такий вже й безнадійний. Я повинен розвинути оту справжню особистість, що зародилась в мені. Я повинен її знову віднайти, стараючись бути собою. І тоді, я певен, досягну гармонії зі своїми думками, не зважаючи на здивування та опір суспільства.

Знаєте, я вдоволений тим, що моє життя не прозоре. Це ні крапельки не цікаво, страшенно виснажливо й нещиро. Жити щасливо можна тільки залишаючись вірним своїм переконанням.

Дивлюсь у дзеркало – мій погляд починає позбуватися сірості.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.10.2016 Проза / Мініатюра
Дощ, дощ ллє
06.12.2016 Проза / Новела
Ілюзії
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Новела
23.11.2016 © Вікторія Івченко
Дід Війни
11.11.2016
Погляд
05.11.2016 © Кисиленко Володимир
Останні краплини
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+1+0+0+0)
Переглядів: 62  Коментарів: 1
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.12.2016 01:31  роман-мтт для © ... 

З автором списалися, обговорюємо. Якщо мої зауваження допоможуть зробити ще кращім це оповідання - буду тільки радий допомогти. :)

Якщо ні, то я все одно під враженням: проста  і зрозуміла фантастична складова зробила історію дуже цікавою. Все що треба для гарної оповіді тут є - рекомендую!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди