05.12.2016 21:18
для всіх
883
    
  3 | 3  
 © Наталка Янушевич

Дев`яносто

З позатамтого року, дитино, вже мені дев`яносто.

Грудка землі... Чи старезна глина... Грушка сушена просто...

Баба та й баба, а озирнуся - зорана доля плугом.

Дрібочку з`їм - і подяка Богу, сліпну помалу, глухну.

Що мені треба, дитино? Сонях най зазирає в шибку.

Ти от заходиш, і є у домі хліба живого скибка.

Вмерти б тихенько. Та що такого? Стіни - над ранок білі -

Сіро сіріють за день, над вечір - чорні, немов вугілля.

Ось виринає: дитям сиділа, в руцях малих забавка -

В голод розпухла, помили тіло, вклали мене на лавку.

Лиш пам`ятаю сукенку гарну - білу в горох зелений.

Знаєш, дитино, нікого з рідних більш не зосталось в мене.

От і виходить: людина варта жмут колосочків кволих.

Я врятувалась, стерня (аж терпну) ноги відтоді коле.

Так і живу дотепер на світі вісім життів родинних.

Вже дев`яносто... Ніхто не вірив. Думали, ще година.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.12.2016 16:57  © ... 

Спасибі, пані Галю.

 06.12.2016 06:42  Каранда Галина => © 

до мурашок пройняло...

 05.12.2016 23:34  Ольга Моцебекер => © 

Життєво. Сильно.