Зомбі-Україна
Глава 1. Закон про роззброєння суворо 18+
уривок 1.
... понеділок, 13 травня 2019 року, 21:05
Проскочивши Морозовку, колона прямувала далі – до посадки, де чекали їх головний агроном і пацани з цього села. Дорога тут була краща – ґрунтовка. Трохи вогка, але доволі вже підсохла, то машини не грузли. Ще під’їжджаючи, вони почули переспіви автоматних черг та їдкий запах горілої солярки.
– Пиздець, – прохрипів Семен, – Спиняйся, будемо КаКаДушку ставити.
Валєра Криничний, водій і заступник Покотька, спинив нісана. Інші з колони призупинилися, виліз Денисенко і прокричав:
– Ви тепер за нами, а ми туди. Пацани, перекиньте від них соляру до нас.
Семен тільки кивнув йому. Кирило і Сергій з х’юлекса предсєдателя вискочили і швидко перенесли каністри. Хлопці з машини начохорони вже прикручували станіну, а сам Семен розчохляв зброю.
ККД це – кулемет крупнокаліберний далекобійний, розробка вітчизняних зброярів 2016 року. За цю абревіатуру їх і називали “какаду”, “папугай” чи “папужка”. Зброя невибаглива і надійна, якщо запчастини є. А вони були в наявності завжди. Перші кулемети цієї серії були ламкі, невивчені. А зараз їх навіть дитина могла ремонтувати. Тільки їх вилучали – закон про роззброєння, що поробиш. “Слава Богу, що Денисенко не дуже боїться законів ” – подумав Семен і подав пулємьот Валєрє.
Пулємьота встановили загалом швидко – менше ніж за три хвилини. Валєра – колишній кулеметник, передав руля Вадіму – свому сусіду, а сам став в кузові за зброєю. Хлопці з інших машин вочевидь вже були на місці, бо хор автоматів став гучнішим. Подекуди було чути вибухи гранат. Один хлопок був надсильним – вочевидь хлопці кинули в пожежу на лінії зіткнення каністру з соляркою.
Нісан під’їхав до місця бою і Валєра почав давати короткі черги, розносячи істот із темряви на шматки. Підбіг Денисенко:
– Валєра, ложи їх секторами, щоб хлопці встигали палити поганців! – потім розвернувся і крикнув в бік Семена, – Сьома, давай дві машини на зустріч до Морозовки. Я вже підняв начальника гаража – він нам везе цистерну солярки і патрони!
Заграв телефон предсєдателя. Він, із здивованим окликом “Кому це ще, блять, не спиться?” підніс його до вуха і почав слухати, а потім сказав:
– Да діду, можна! А шо: у вас є?... Хе, я думав тільки у мене в селі є зайвий “папужка”. Беріть і їдьте! – він відключив виклик.
А потім знову повернувся до начохорони і сказав: “Зараз Капустян ще ККД один привезе… Семен, я тебе звільню, якщо завтра не буду знати, як у нас в селі виконується закон про роззброєння. Ти зрозумів?!!”
Хлопці продовжували відстрілюватися. Морозівські були на першій лінії, їх прикривали пацани з Вишнівкі ліворуч. Стоп-лінія догорала. Зненацька змінився вітер – черний дим від соляри попхнув на хлопців затуляючи їм огляд.
– Гранатами, по черзі, через одного зліва, вогонь! – пролунало з передка.
Секунда, дві, три і роздалася серія вибухів, що лунали один за одним. Над полем бою здійнявся м’ясопад - в усі боки полетіли шматки гнилля, і тих хто стояв попереду заляпало гидким смердючим брудом. Вітер не змінювався, але солярка вже майже вигоріла, палаючи невеликими окремими осередками.
Патрони скінчалися. На щастя і зомбаків лишалось вже не так багато.
– Берегти патрони! Вперед, добиваємо сволоту! Під ноги дивіться – повзають ще, вперед бійці, вперед! – Це вже командував Валєра Криничний
Захисники рушили вперед – добивали по одному. Десятки два чи трохи більше марнохитаючихся мертвяків прицільно розстрілювали в голови і добивали окремі рештки на землі. Спротиву вже не було.
Увагу всіх привернули звуки з тилу: мотор і іноді гучні сигнали клаксона. Їх було майже не чути, вони проривався уривками. За хвилини три під’їхав старий газон-53 з кабіни якого вийшов старий Капустян. Його зустрів Покотько, бо Денисенко десь трохи далі матюкав телефоном чергову відповідальну особу.
– Ш’то, аставілі старава Капустяна бєз работи уже?
– Та не переймайся, Аванесович! Але дякуємо – ти вчасно, бо ми майже все вистріляли. А чергувати ще прийдеться – сказав начальник охорони, – Тим більше ми ще звідси не їдемо, може бути друга хвиля.
«Та вьоб вашу ж мать! Я тобі відео смской, блять, щас пришлю, бо пацани мої якраз добивають їх…» – на фоні розносились слова предсєдатєля, який вже зривався на хрип, – «…що тут стріляє питаєш? Хулі питать – приїзди і поглянь сам – гнилота повсюди пре, от шо тут стріляє!».
– Ай-я-яй, так крічіт, так пєрєживаєт… – захитав головою дід-вірмен, – Сте-е-е-пан, командуй куда а-а-ружіє, куда са-а-ляру?
– Діду, ви ж стріляєте гарно?
– Да, магу.
– То залазьте на кузов газона, а лучшє – на кабіну ставайте. Я зараз туди ту тайоту Льошину пережену і поставлю поперед нього. На вас – спостереження і трассєра вам дам – єслі шо, то мочіть і направлєніє давайте, а я групи організую по троє – вони по вашому сигналу прикриватимуть напрямки. Льоша! Де Льоша, блять?! Хтось переженіть тайоту його – поперед газона ставте, а сам – на прожектор. Слухатися Аванесовича: де він скаже – туди і світити. Андрій! Андрію!! Агрономе, блять!!!
Підбіг агроном з пустою каністрою, який наново проливав стоп-лінію: «Так, Степан Миколайович!»
– Перестав свого «бобіка» трохи правіше від «газона» і розверни, щоб світити на фланг. Що там хлопці?!
– Та наче як, перебили всіх – дострілюють тих, що лежать…
«Валік! Давай всіх піднімай… Вашу ж маму! А в рот би ти цілувався з усією своєю мєнтовкою – присилай хоч когось, і шоб з патронами – у нас тут дуже мало всього, давай ворушись там і всіх воруши – це просто пиздець якийсь тут відбувається, всьо, відбій… Не стріляйте всіх, одного лишіть і сюди тягніть – плівка в нісані лежить… Нахуя нахуя?.. Я селфі робитиму з ним!.. Хто там, блять, регоче, теж у кадр хочеш?» –розносився голосний хрип Денисенка десь у темряві.
Троє вишнівських підішли до Покотька: «Степан Миколайович, нам би патронів – ми вже пусті…»
– Давайте хтось один в машину до мене, і пхнемо спочатку до вас – вигрібаємо все що є. В селі в когось транспорт знайдемо? – один з вишнівських кивнув на знак згоди, – Добре, візьмеш там машину – і знову сюди. А я на Кошманівку – НЗ діставати… Добре що Федір Іванович не сильно законів дотримується, правда ж хлопці?.. Чого либитесь? До газона йдіть, зара прєдсєдатєть підійде – все видасть. То хто зі мною?..
«О! Ти ба який красавчик!.. Стоп, живий, тебе як звуть? Сергій, ти з Морозовки? Добре, Сірьожа, давай тримай ліхтаря, отак трохи збоку, бо мені очі виїдає, а ти – прєдсєдатель вказав пальцем на перемазаного сажою другого автоматника з Морозовки, – давай, за оператора будеш… Блять, дайте якусь сокиру – я йому руки відрубаю, бо воно тягнеться до мене – ще покусає, ги-ги… Фу-у-у, ну воно й тхне ж падлом…»
– Степан Миколайович! – покликав його Денисенко, – а йди-но сюди і глянь, яку красу хлопці впіймали!
Покотько підійшов, подивився на сіре тіло, що сичало і сіпалось, а потім сказав:
– Воно, канєшно, цікаво, але тут таке питання – патрони закінчуються. Я зара додому збираюся – НЗ візьму і назад, добре?
– Добре, Степане, все правильно. Гайда до моєї машини – я тобі ключі від свого сейфу дам – там трубу візьмеш, ти сам знаєш яку.
– Зрозумів.
На місці сутички організували чергування. Покотько виїхав на Вишнівку. Як прибув туди, то там ще зібрали трохи людей, які вирушили на поле бою, а начальник охорони попрямував далі в Кошманівку, там вибрав з двох схронів прикопані про всяк випадок патрони, захопив РПГ з сейфа Денисенка зі словами «Добра іграшка, добра!» і вирушив назад.
Сутичок більше не було. Під світанок з Мєлітополя прибули хлопці з роти бактеріальної зачистки під головуванням Володимира Олексійовича Затравикабана, якого всі кликали «Алєксєїч». В них було необхідне обладнанням та хімікати, і вони почали зачистку поля бою: частину рештків зібрали в мішки, знесли до купи і запалили, а іншу частину – мілке ошмаття, розчинили кислотою з оприскувачів, проливаючі кожен квадратний метр землі.
Близько четвертої прибув з Кам’янки Валік Григоренко – місцевий начальник районної поліції зі своїм супроводом з п’яти оперів. З ними приїхали і два мікроавтобуси «спринтери», набиті патронами і гранатами. Також вони привезли декілька кулеметів і з півдесятка гранатометів. Почали розвантажуватися в займати оборону.
Велика суцільна чорна пляма, якою були розкидані рештки потвор, поступово розросталася: межі її розширювали хлопці в жовтих ОЗК і респіраторах. Навколо місця сутички санітари вбивали в ґрунт кілочки і позначали оброблені ділянки смугастою стрічкою зі страшним чорно-жовтим знаком «бактеріальне забруднення».
***
