Завершення твору
У темряві кружляє снігопад,
ряхтять кришталями узори:
без ладу, напряму й числа
розсипані намистами простори,
немов розлитий по краплинах Океан,
у шкаралупах інкрустованої криги,
де дух проноситься – безока риба,
яка за очі власне тіло віддала,
низаючись крізь скроні у сніжинки -
хай променіє кожна мов зоря, -
від самого початку й до кінця, -
в зіницях розпорошеного Бога!..
