28.03.2017 16:35
для всіх
386
    
  6 | 6  
 © Олена Вишневська

...тебе мені мало...

...тебе мені мало...

Коли ти в мені океаном штормиш, штормиш, 

Здіймаєш мої кораблі з мілини в безмежність, 

Здається, змогла б потонути від щастя, лиш

Тримаєш – і ми летимо /понад містом/ межи


Землею і небом. І де б не спинитись – дім, 

І де б не ступити – стрічають весну причали.

Так вільно, що навіть не смію тебе своїм

Назвати! Так глибоко в серці моєму жало


Твоє! /Не пече. Не болить. Не щемить./ Росте

Любов і заходиться гучно дев’ятим валом.

І ти вже не ти – у пожежах медовий степ.

І я вже не я, бо тебе мені мало, мало…


І лиже вода первоцвіт пелюсток вогню –

Шипить і клекоче, та далі чимдуж палає

Ця квітка. І падає ніч на поталу дню, 

Бо ти мені світлом - високим, святим, безкраїм.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.03.2017 22:27  Олена Коленченко => © 

Твоя поезія, Оленочко, світла, неземна, безкрая!!!

 30.03.2017 20:24  Світлана Рачинська => © 

шикарнезна в слові!!!))

 30.03.2017 00:10  Ганна Коназюк => © 

Надзвичайно витончена, вишукана поезія!.. Твоя!!!...)

 29.03.2017 22:48  Віктор Насипаний => © 

вибух емоцій. дев"ятий вал чуттів. класні образи. щасти!

 29.03.2017 09:16  Тетяна Белімова => © 

Справжня, жіноча, сповнена кохання! НЕЙМОВІРНА!
І так хочеться озвучки... Це реально, Оленочко?

 29.03.2017 08:37  Тетяна Чорновіл => © 

Витончена душевна лірика. Дуже сподобалось.

 28.03.2017 17:48  Панін Олександр Мико... => © 

"Кохання до самозречення,
до жертовності на грані
самознищення"