Безодня печалі
І як там живеться тобі, у безоднях людської печалі?
Самотньому птаху, розбитій холодній душі?
Сідай коло мене. Налию гарячого чаю,
А ти почитаєш мені свої давні вірші.
Мені трохи сумно у стінах із льоду і смутку.
Весна чепуриться, і все не іде й не іде.
Я хочу фіалок, ромашок, а ще незабудок.
Сьогодні, в цю мить, хай цей холод піде.
І сонце, і сонце! Як сильно я хочу до тебе!
Умитись дощем і вдихнути наповну життя.
Коли я не зможу стояти, я стану загубленим небом, -
Лиш небо помістить в собі всі чужі почуття.
