Промзона

Фантасмагорія

Занедбана промислова зона…

Небезпечна не напівпритомними волоцюгами,

а скелетоподібними собачими силуетами…

Приглушене гарчання, зойки, стогін, може останній…

Ну що скажеш, собака-барабака?

Жерти поки що не збираєшся?

Запрошуєш на променад?

Ось уже стою на краю велетенського котловану.

Запаморочлива перспектива хвилює,

тривожить давню душевну рану.

Так, я – душевнохворий, з будиночку для шаленців.

Цей будинок подорожує разом зі мною

по усім нетрям велетенського міста.

Я закляк на краю провалля, а по чорному небосхилу

пропливають мінливі жіночі обриси.

Не те, не те, не те! Як завжди.

Аж ось вона!

Вона, Кохана, на Мить! І вже щезла!

Собачі ікла хапають за одяг,

відтягують від провалля.

Як завжди, тварюка не дала впасти

на далекі уламки.

Побачити і вмерти! Як було би прекрасно! –

дзуськи!

Нема котловану, щез небесний екран.

Лише сіра сутінкова промзона.

Бувай, Псюро! Завтра знову прийду.