Два вірша Гете
з Гете
Вечірня пісня мисливця.
Блукаю з крісом я в полях
та світлий образ твій
з’являється в моїх очах,
у пам’яті моїй.
А ти, чи бачиш ти, скажи,
хоч тінь мою на мить,
коли прохожу по межі,
куди струмок біжить?
Хоч тінь того, хто зник з очей
і щастя втратив слід,
надіючись, що утече
на захід чи на схід?
Лікує душу образ твій,
шле спокій почуттям,
так місяць в тишині нічній
дарує сон очам.
Нова любов – нове життя.
Серце, серце, як це сталось,
громом вражений стою,
що тебе так стурбувало?
Я тебе не впізнаю.
Все пройшло, чим ти палало
що любило і бажало,
не збагну я до ладу –
як потрапило в біду?
Переможене, безсиле,
на позбавлення не жди,
у красивих, юних, милих
путах ти вже назавжди.
І чи ще можлива зрада?
Де живе нова принада?
Все даремно, все забудь:
всі шляхи в полон ведуть.
Ах рятуйте, я у сітці –
від кокетки, сам не свій,
на тонкій чарівній нитці
я танцюю ледь живий.
Жити в клітці у чаклунки,
чи під каблучком пустунки –
як таку ганьбу знести?
Ах, пусти, любов, пусти!
