Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.05.2017 11:58Новела
Драма  
21000
З дозволу батьків
© Кисиленко Володимир

Кінцева?

Кисиленко Володимир
Опубліковано 13.05.2017 / 41639

Від вічно галасливого міста залишились лише далекі вогні багатоповерхівок та торгових центів. Остання електричка тікає від нього в безмежну, холодну ніч, розрізаючи її на дві ідеально рівні частини.

Я люблю стукіт коліс, що забирають кудись далеко, до моря, може, чи просто туди, де не так як тут, по-іншому. Але цей пластиковий, для мене він як цокання годинника в безсоння – просто рахує час. Хотів би я знати до чого.

Навколо лише поодинокі люди, розкидані по вагоні в дивному шаховому порядку. Всі вони зливаються в дивній алегоричній симфонії, але, на жаль, не можуть приховати від мене абсолютно нічого.

Хтось дрімає спершись на брудні стіни вагона, хтось читає книгу під теплим світлом старих радянських ламп, а хтось просто дивиться у вікно, на ті далекі й вже тьмяні вогні.

Спереду сидить чоловік років сорока, не більше; його лице красиве, хоч і все в зморшках, а в чорному волоссі вже не перший рік видніються срібні пасма; погляд пустий та холодний, але то не втома і навіть не підступаючий сон, то біль.

Знаєш, біль – то найтяжча ноша, яка навіть найсильнішу людину може поставити на коліна; а коли ти несеш її сам, то це лише питання часу.

І час цього чоловіка закінчується.

Справа, дзеркально до мене, сидить дівчина; ні, жінка. Я не відразу зміг побачити її справжній вік; макіяж та стильний одяг на мить змогли затьмарити розум навіть мені.

Зазвичай про таких не говорять, а тим паче не говорять про їх почуття чи проблеми; для всього світу вона – товар.

І лише вдома – любляча мама, що робить все можливе, аби її кохані діти не знали такої долі, яка спіткала її.

Лише їх життя для неї важливе, а своє вона продала.

Через кілька сидінь від неї сидить чоловік, коротко підстрижений та гладковибритий, в темно-синій формі з сірими смугами на грудях та рукавах. Навіть зараз його постава нагадує натягнуті струни.

Я знаю людей, які кожного дня бачать смерть і смерті цій в очі дивляться. Від того й у них самих очі стають мертвими.

Скільки ще він зможе уникати її?

В іншому кінці вагону сидить юнак, трохи старший від мене. Він щасливий, на відміну від всіх інших, вдома його чекає кохана дівчина. Чи точніше, вона чекає його дорогих подарунків? Не важливо, її коханець сьогодні встигне піти вчасно.

А чи встигне завтра?

Тіло ниє від холоду. Я намагаюсь змусити його слухатись мене, але виходить тільки гірше; в голові починає паморочитись. Навіть так? Як п`яний, я ледве доходжу до тамбура і зачиняю за собою старі обшарпані двері. Тішить лише те, що ніхто мене не осудить. Ці люди... Вони такі ж як і я.

Я дістаю з пачки пом`яту сигарету і палю. Гарячий дим огортає легені та з видихом забирає втому і біль – я з полегшенням сповзаю по дверцятах струмоприймача.

Життя часто нагадує мені лише певну кількість вдихів і видихів. Чи не від цього пішла фраза «жити на повні груди»?

Невідомо, що тобі принесе завтрашній день, ти навіть не впевнений що буде на наступній станції, а якщо скажеш що знаєш – я лише посміюсь, посміється і твоя доля.

Але зараз... Зараз немає нічого, що я б міг бажати – я дихаю і біль поки пройшов. Просто не можу бажати більшого, хіба що... Ще одну сигарету.

- Шановні пасажири, приміський електропоїзд прибуває на кінцеву станцію. Просимо вас не залишати свої речі...

Кінцева? Але чи дійсно це – кінець? Адже до світанку залишилось так мало...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.02.2017 Проза / Новела
Зерна доброти
18.07.2017 Проза / Мініатюра
Тільки ти мене не покидай
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
15.07.2017 © Арсеній Троян / Нарис
Наші дні
09.07.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз
08.07.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні" (Фінал)
30.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Теля
26.06.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні"
Новела Драма
13.05.2017
Кінцева?
18.07.2016 © Маргарита Проніна
Тільки не я
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 55  Коментарів:
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +19
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +59
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +25
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +50
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.07.2012 © Каранда Галина
29.08.2010 © Віта Демянюк
11.12.2012 © Каранда Галина
24.07.2017 © Ірин Ка
03.04.2012 © Тетяна Ільніцька
05.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди