Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.06.2017 09:59Оповідання
Мелодрама  Для дорослих  Для студентів  Про літературу  
60000
Без обмежень
© Саня Малаш

Редактор до Бога ридає

оповідання

Саня Малаш
Опубліковано 09.06.2017 / 42059

За вікном панкує весна, сонце влаштувало еротичний масаж оголеним кронам дерев та облупленим дахам хрущівок, а я сиджу в кабінеті, колупаю чужу писанину. Горобчик із того боку шибки балансує, мов акробат… а я, замість вибігти надвір по стаканчик не скажу чого – зігнулася тут дугою та вчитуюся… А що вдієш – треба допомагати сучукрписьменникам лишатися далі на висоті й продавати свої твори. Бо хто б їх купував, побачивши в тому вигляді, в якому потрапляють до мене?

Справу свою я знаю, не одну вже родину рятувала з вогнебезпечних ситуацій, не одного пацієнта вилікувала від артеросклерозу, а що вже набубнявілих нирок познімала з дерев – усі чорні трансплантатори мені заздрять. Мовчу про те, як прихистила цілий квартал людей, котрі втратили дім над головою. Сусідити з ними було нелегко, але я привчила їх їсти голландський сир замість голандського й перетворила все їхнє рослинне масло на звичайну олію, і стали ми жити щасливо. Жаль, що непозбувну бентегу ліквідували вже без моєї участі, заявивши, що такими питаннями мають опікуватися редактори з фаховою освітою. А в мене такої нема – лише досвід.  

Але часом і мого досвіду замало, тоді мозок довго перебуває в такому стані, що без кави не розберешся. Боюся, як казав один перекладач, «впасти в помилку». Ось і тепер: застрягла на одній фразі, й голова починає капітулювати. Тому, щоб не ворожити на литому воскові, телефоную одразу до автора:

- Підкажіть, будь ласка, що ви мали на увазі, - якомога лагідніше починаю я й зачитую: - «У мене змалку пиячили батьки». То це батьки, як були малими, жлуктили горілку – чи взялися до неї вже після того, як у них народився головний герой?

Автор дратується:

- А хіба так не зрозуміло?

- Ні, - все так само чемно відповідаю я.

- Так я й гадав, - зітхає автор. – Щоб зрозуміти всю глибину моєї думки, треба бути дуже проникливим.

- І все ж таки, для непроникливих: хто був малим, коли пив – герой чи його батьки?

- Ви що – знущаєтеся?! – розлючений автор кидає слухавку й не бере її більше, хоч би скільки я наярювала.

Обмізковую цей абзац іще раз. Телефоную до найліпшої подруги – медика:

- Таню, скажи – якщо людина вживає алкоголь із самого дитинства, чи має вона шанс дожити до репродуктивного віку?

- При теперішньому рівневі медицини, - гордовито заявляє Тетяна, - людина має шанс на все.

Дякую, дуже пізнавально. Ну, ще є друг – письменник. Правда, досі ніде не друкувався.

- А який контекст? – запитує одразу.

- «У мене змалку пиячили батьки. Часом, прийшовши додому, трощили шибки та посуд.» Це все.

- А може, там є щось про діда чи бабу?

- Ще не дочитала.

- Ну, от. Робиш висновки, не ввібравши в себе цілісної картини. Хто ж так редагує, Наталь?

Має рацію, чорт забирай. От була колись історія, розшукували біля Приазовська бородату дівчинку-різеншнауцера. Пес його зна, що воно таке – той різеншнауцер, інтернет тоді був розкішшю, а оголошеннями були заклеєні всі стовпи. І не могла я второпати, як можна не звернути уваги на дівчинку, яка має такий нетиповий вигляд. Ну, так, тепер ми всі розумні, гугл відкрили – ось вам і різеншнауцер, як живий, хіба що не гавкає.

Отже, шукаю про діда й бабу. А дзуськи. Сюжет несеться вперед із шаленою швидкістю, вже я сама починаю захекуватися.

- Скажіть, - це я знову авторові, - а чи не можна було б для ясності додати щось про батьків батьків героя?

- Навіщо? – чудується той.

- Ну… бо їхня відсутність у тексті перешкоджає… як ви кажете… глибшому проникненню.

- Я оце не зрозумів, - закипає мій опонент, - ви що – повчаєте мене, як мені писати?! Та хто ви є в літературі, щоб указувати?! Ще й кому – письменникові, в якого цей роман уже четвертий, а три попередні вийшли друком у найвідомішому видавництві нашої країни!

От і вся розмова. Виділяю фрагмент червоним і йду робити собі каву. Бо без неї – суцільна журба й непролазна безвихідь… Аж тут – дзвінок. Не судилося.

- Наталю, ви вже вичитали текст? Не забувайте: о сьомій вечора ви маєте мені його надіслати.

Це – справжній редактор, той, що у штаті видавництва та чиє прізвище зазначать у книжці. Ну, а мені перепаде певна частина його гонорару. Якщо, звісно, справжній не надумає передчасно полаятися з видавцем.

І я, махнувши рукою, знімаю червону заливку. Тепер речення звучить хоч і задовго, зате зрозуміло. Набираю номер свого друга-письменника, щоб поділитися з ним своєю радістю:

- «Мої батьки почали куштувати оковиту ще коли самі ходили пішки під стіл, а вже як у них був я, то до дідька розпилися». Га, Юрчику, що скажеш?

- Життя – тлін, - резонує Юрко, - ходімо краще до лісу, відволічешся. Весна надворі.

- Знаю, що весна, бачила на календарі. У мене дедлайн.

- Тобі просто до мене байдуже і ти мене тупо використовуєш. Якби тебе Лазуткін запросив, то пішла б.

- Не факт.

Але в слухавці вже стерильна тиша. Гаразд, Наталко, не розкисай, ти ж – редактор (дідько: редактор, ридактор…). Так, годі, зберися з думкою, бо й правда – дедлайн. Це ж лише двадцята сторінка, а всього їх – триста п’ятдесят.

Згадалося раптом, як Стефаник докорінно переробив свій образок «Городчик до Бога ридає», лишивши хіба деякі натяки на попередній текст. Але Стефаник тоді був початківцем. А мій автор видає вже четвертий роман. Утім, якщо я наполягатиму, можна легко лишитися без роботи.

Ну, а до лісу я таки піду. Завтра. Сама, без конвою. Після цієї непозбувної бентеги я вже нічого не боюся. 

Київ листопад 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.06.2017 Проза / Оповідання
Інь
14.06.2017 Поезії / Вірш
Краще завести собаку...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.08.2017 © Чиянова Марина Вікторівна / Новела
Бурштинова кімната
21.08.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вертикаль
20.08.2017 © Ірина Мельничин / Мініатюра
М’яка мерехтливість
20.08.2017 © Амальгама / Новела
Або смерть, або побіда!
18.08.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Допоможи мені померти
Оповідання Про літературу
09.06.2017
Редактор до Бога ридає
06.10.2016 © Руслан Бєдов
Людина з життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 72  Коментарів: 5
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.06.2017 03:19  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую! Для мене от саме Стефаник був важливий - його приклад як наполегливого автора, котрий перемагає сам себе, редагуючи власний текст. 

 14.06.2017 03:18  © ... для Арсеній Троян 

Що ж, Арсенію, автори різними бувають, до кожного свій підхід)) 

 12.06.2017 10:06  Тетяна Ільніцька для © ... 

Отак минає українська література... За сто років уже ніхто не може згадати, хто такий був Стефаник, що він писав? А шкода... Хочеться пограти з читачем в інтелектуальні шаради, а він до того не надається...
Твоя проза стала для мене справжнім відкриттям, крім усього іншого, що я вже знаю)))) Пиши, бо гарно! 

 09.06.2017 18:00  Каранда Галина для © ... 

Супер, супер, супер!!!!!
як я вас розумію, хоч я і не редактор))) 

 09.06.2017 11:09  Арсеній Троян для © ... 

Гарний, класнючий текст. Давно не читав такої смакоти на цьому сайті і та загалом в інтернетах. Афтор, пеши існо) Окрім того, тема мені надто близька, поєліку сам вкалую редактором, знаю цих усіх авторів, бодай вони скисли, їхній гонор і тому подібне 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +39
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +48
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +72
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +32
ВИБІР ЧИТАЧІВ
02.02.2012 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
28.06.2017 © Липа Ольга - Душа Українки
17.06.2010 © Журналіст
12.04.2014 © СвітЛана
21.08.2017 © Чиянова Марина Вікторівна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди