Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.06.2017 01:04Новела
Про життя  Про щастя  Про старість  Про молодість  
40100
З дозволу батьків
© Саня Малаш

Психологи не пиячать на роботі

З циклу "Вихід Є"

Саня Малаш
Опубліковано 21.06.2017 / 42253

- Одного разу я рушила вночі до магазину…

Хельга не відводить очей від клієнтки… Боже, скільки вже літ занотовує оповіді до блокнота й вивчає водночас міміку співрозмовника… Історія більш ніж тривіальна. Хто не ходить уночі до крамниці, га? І саме по вівсяне печиво… Таких сотні тисяч. Просто вони не всі потрапляють до неї.

- У тому маркеті не було вівсяного печива. Довелося чимчикувати до іншого. Звідти вже виходила з повною торбою… аж спина вся спріла під кофтиною…

«Спина під кофтиною», – пише Хельга. Нічого нового під сонцем… чи під зорями…

- Але виявилося, що я вийшла чомусь не туди…

І клієнтка оповідає, як вона вийшла чи то до складів, чи до гаражів, чи до котельні – сама не збагнула гаразд, де опинилася.

- А втрапити куди намагалися?

- Та куди ж? Додому…

- І часто таке з вами? Щоб ви заблукали?

- У незнайомій місцевості – так. Але щоб у магазині, до якого бігаю двічі на тиждень… Та я замружившись можу хоч кого підвести до полиць із солодощами і навіть вибрати навпомацки чорний або білий шоколад! А тут… переплутати парадний вхід зі службовим!

Хельзі нудно. «Так, люба, зберися. Перед тобою клієнт. Йому треба допомогти. Ця Оксана зайшла у глухий кут. Чи ти забула, що в цій країні до психолога звертаються ледь не тоді, коли час бігти до психіатра?»

- А ви були тверезі? – уточнює психологиня.

- Так, слово честі… Я рідко вживаю спиртне. Зазвичай коли подружку мушу розрадити, то можемо пригубити по півлітра, не більше.

«Господи, чому я так не можу? – раптом хапається за голову Хельга. – Просто сісти та поговорити… Не як із клієнткою – як із найближчою подругою. Поплакати, посміятися… наговорити якихось нісенітниць… і не без півлітра…»  

Так, їй теж хочеться випити. Чогось кислого, і щоб штинь на всю кімнату. І щоб уранці не могла звести голови. Як усі люди, Боже мій! Але вчасно осмикує себе: психологи не пиячать на роботі.

- Ви були самі там, серед гаражів? Чи когось іще побачили?

- О, я довго блукала, вже й розвиднилося… Було лячно. І – розпач. Адже мій дім – за двісті метрів від маркету, а я застрягла й не можу вибратися… В який бік іти? Скрізь загороджено… І комини гудуть…

Хельга озирається. За нею – барчик. У барчику – віскарик. Але ні. Пізніше.

- Аж тут люди валом почали кудись валити. Підозрюю, що з того ж таки магазину.

- Ви простежили, куди вони йшли?

- Вони прямували кудись і враз зникали. Я пішла за юрбою. Вони всі залазили до одної великої труби й щезали…

Психологиня підводиться. Їй ну дуже кортить відчинити барчик і витягти віскарик. Святого Миколая, як-не-як…

- Я спинилася перед трубою. Настала моя черга. Підтяглася. Видерлася. Усередині труба була повапнованою. Але прохід… Словом, він виявився такий вузесенький, що навіть моя голова туди не пролізла…

- І ви?..

- Стрибнула назад. А що робити? Шукати інший вихід… Ходжу, зазираю, чи нема де якої дірки… Аж тут підходить до мене одна пані: «Не підкажете, де тут відділ аспірантури?» А я їй: «А нащо він вам здався? Звідси нема дороги нікуди…»

«Бажання власного его, замасковані під альтруїстичні прагнення… як же, як же його називають класики?..»

- І що було далі? – випитує психологиня.

- Далі знову лишилася сама… Ще й де ділося моє вівсяне печиво…

Хельга не витримує. Рвучко відчиняє дверцята барчика, витягає пляшку й, грюкнувши нею об стіл, запитує співрозмовницю:

- Бахнемо?

Оторопіла співрозмовниця не відповідає.

- Я нікому не розповім, – обіцяє психологиня. Співрозмовниця, здавшись, бере в руки пляшку й надпиває.

- Та пийте, не соромтеся! – припрошує Хельга. – Знаєте, жаль, що вівсяне печиво зникло… Чи ви його все-таки знайшли?

«Скільки того життя?!» – врешті-решт вирішує власниця кабінету та, вхопивши пляшку, перехиляє її…

- Ой, де там те печиво! – нервується тим часом співрозмовниця. – Щойно надибала якусь лазівку, як виявилося, що я – топлес!

- Ви? – перепитує Хельга, похлинувшись віскарем, і робить другий ковток. – Як так сталося?

- Та… звідки я знаю! Може, поки в трубу залазила… А мо, ота пані мені заговорила зуби, а сама й кофтину, й майку, й ліфчик поцупила… І від розпачу я… я прокинулася…

Настає пауза. Якщо вірити годинникові, то час підбивати підсумки й запрошувати на наступний сеанс. Але Хельга вже готова з відповіддю, після якої непогано було б одразу ж піти в запій… сорі, у відпустку.

- Ось що я зрозуміла з вашого сну, Оксано, – виносить вирок психологиня, дивуючись, чому слова вимовляються так важко. – Ви дуже хотіли знайти роботу, щоб ні від кого не залежати матеріально. Щоб витрачати гроші тоді, коли цього схочеться вам…

Оксана завмирає.

- Але знайти щось по собі ви так і не змогли… У вас дуже розумна голова, тому вам важко пробитися там, де решта просто проскакує…

У клієнтки тремтять руки. Вона відпиває ще й віддає Хельзі.

- Тут ви приймаєте рішення займатися наукою й вступаєте до аспірантури. Багато радощів вашого життя, як-от вівсяне печиво, зникає безслідно. Ви розумієте, що після захисту кандидатської жодних перспектив, більше того, захист «роздягає» вас, робить не лише фінансово, а й емоційно безсилою в разі поразки… Хочете знати, що було б далі, якби ви прокинулися пізніше?

І Хельга випорожнює пляшку, нудьгу мов рукою знімає. Знову хочеться жити й працювати. Останній ривок.

- Оксано, вам треба народити дитину й піти в декрет. І годувати малюка грудьми – бажано до двох років. Для того ви їх уві сні й оголили.

- Що? – Оторопіла Оксана довго перетравлює Хельжину пораду.

- Ваш сон був віщим, – володарка двадцяти сертифікатів та сорока дипломів, хитнувши головою, струшує з себе млявість. – Єдина можливість вирватися з цієї безвиході – це стати матір’ю. Інакше блукатимете лабіринтами ще не один рік, поки збагнете, що не матеріальна незалежність робить нас щасливими…

- Але я навіть хлопця не маю, – не перестає дивуватися клієнтка.

- А це вже не в моїй компетенції. – І Хельга, підірвавшись зі свого крісла, хапає Оксану за шкірки й вишвирює її за двері. Кілька хвилин відлунює зойк потерпілої. Власниця кабінету акуратно спроваджує пляшку до сміттєвого відра.

«А тепер можна й на пенсію», – видихає шістдесятип’ятирічна гуру психоаналізу. І від її подиху розтають морозні візерунки; крізь шибку прозирає грудневий сніжно-сонячний Київ. Психологи не пиячать на роботі. Утім не так часто, врешті-решт, Святого Миколая збігається з приходом тисячного клієнта. 

Київ 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.06.2017 Привітання / З днем народження
Вітання від Поета
07.07.2017 Проза / Повість
Китайсько-український переклад
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.09.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 3)
06.09.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 2)
21.08.2017 © Чиянова Марина Вікторівна / Новела
Бурштинова кімната
18.08.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Допоможи мені померти
08.08.2017 © Маргарита Проніна / Нарис
Через туман
Новела Про молодість
21.06.2017
Психологи не пиячать на роботі
26.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Кіт
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.6 (МАКС. 5) Голосів: 5 (4+0+1+0+0)
Переглядів: 120  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.06.2017 01:46  © ... для Тетяна Ільніцька 

Безперечно! Просто в нас досі психологи сприймаються як такі собі крилаті створіння, які літають над світом у нескінченних просторах і суто земні проблеми їх не зачіпають. Тобто, вони від проблем не потерпають. А насправді і психолог має моральне право на емоційне вигоряння, на визнання своєї безпорадності і навіть на бажання побешкетувати, коли протокол велить бути серйозним... 

 22.06.2017 07:02  Тетяна Ільніцька для © ... 

Класний, певно, цикл))) Мені також завжди здавалося, що в психологів проблем не менше, ніж у їхніх відвідувачів. Інакше нащо взагалі йти вчитися на психолога, нє? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +47
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +74
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +81
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +92
ВИБІР ЧИТАЧІВ
01.10.2014 © Тетяна Ільніцька
29.09.2014 © Тетяна Ільніцька
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2011 © Закохана
13.09.2015 © Ірина Мельничин
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди