Жива струна

(Пам’яті композитора Ігоря Білозіра)

I

А, здається, ніби вчора

Чаклували небо зорі, 

Звук гітари “Ватрою” палав.

А з батьківського порога

В пісню кликала дорога, 

Калиново травень розквітав.

З материнської світлиці

Розлетілись діти–птиці...

Зріють їхні жито і овес:

На порозі батько, ненька, 

Вся родина дорогенька, 

Хорошії гості – рід увесь.

У пшеничнім перевеслі –

Пісні матері воскреслі, 

І у тому вічна суть жива.

Диво–сили із криниці

Набирали ноти–криці, 

З глибини душі пливли слова.

“А щоб куртка та на ваті, 

А ми піснею багаті!” –

Білим снігом сіє коляда...

Знов зібрались друзі в колі:

“Щоб синам у кращій долі

Проросла пшениця молода!”

...Догоріла ватра в горі, 

Потьмяніли в травні зорі...

До бруківки вдарила струна...

І до рідного порога

Докотилася тривога, 

У зажурі схлипнула весна.

У терновому віночку

Заплелися пісні–дочки, 

Пригорнулись тужно до хреста, 

А в пшеничнім перевеслі

Пісню–ватру друзі несли, 

І тому вічна суть проста.

II

Обірвалась струна, 

Не стерпіла вона:

Нашу пісню наруга лякає.

Біль у серці – не страх, 

Сум і жаль – у очах:

Цвіт калини в могилу лягає…

З калинових долонь, 

На могилі вогонь

Осява його душу пісенну.

Він наругу здола,

Ворогам нагада:

Наша пісня вовік незнищенна!

Забриніла струна, 

Буде завше вона

В нотах-крицях стодзвінно лунати.

Буде осінь, зима, 

Знову прийде весна…

Та не буде струна замовкати!

…Ось і знов з пелюстків

Пломенить рідний спів

І палає, як ватра воскресла.

…У світлиці батьків

Сніп пшеничний дозрів, 

В’яжуть друзів його перевесла.

…Зустрічаєм Різдво, 

Лине пісня його, 

Як молитва і щира колядка.

І душа неспроста

До небес вироста, 

Як і пісня, – одвічна загадка.