Диво-дивне
2. Що не кажи, а ми є те, яку їжу їмо. Подобалась Любці-президенту кухня та, що у раді верховній. Дешево і сердито… Але ж людоньки наші, чи хоч куштували?
Не було у неї діток своїх, не дарував Боженько. А як хотілося! На дитятко яке коли гляне, то аж сльози на очі, − так милувалася. Усі були для Любочки неначе свої рідненькі. Вже після того, як стала вона господинею краю свого, то не тільки дітоньки, а й усі, хто жив тут, стали для неї сім’єю. В Бога дуже вірила, не в церкву. Не приймала вона в душі, що розділились люди на табори, сперечались поміж собою хто краще молиться. Вирішила діяти по-божому, щоб дбати про усякого, як мати. Боялась тільки одного, − довіру до себе спаплюжити.
Загорілась мама-україночка усіх їжею смачною нагодувати, та без хімії всякої, вітамінчики там, розмаїттям подивувати . А головне, щоб не дорого людям… Кмітливою була, та й гумором не обділена. Ой, що-то буде! Треба хутко, аби не схаменулися буржуї завчас і не завадили…
Земля-то наша родюча, і клімат підходящий, та й люди роботящі! Чому яблука з-за кордону везуть? Чи свинину хімічну? Ну, нічого, виправимо…
Всього лише знадобилось Любі одна наукова лабораторія. Винайшли хлопці апарат хитрий, який просвічував любу продукцію і відразу друкував повну розкладку усіх складників. І ті, що небезпечні були, виділялись червоним кольором. Почали перевіряти суперові маркети, базари та магазинчики. Тут почалась справжня біда, бо що не підстав, − все як кров’ю описане. Все! Від зелені з консервантами… Молитися стали на тіточок, що городину свою зі села везли.
Зняла господиня всі обмеження у вигляді сертифікатів і реєстрацій для усіх бажаючих продати чисту їжу. Відмінила податки для виробників сільськогосподарської продукції. Всі дари лісів потекли до людей без перешкод. Множились ферми і родили поля. Росли теплиці. Умова була одна – щоб чисте. Люди перестали купувати небезпечну їжу, бо з’явився вибір. Почали продавати за кордон. Звідти в казну напряму від покупця вже переводився податок. Попит зростав. А бідній таможні робити було нічого, окрім як просвічувати продукти. Сумно їм стало.
Багатіла Україна . Здорова конкуренція привела до зменшення цін. Любця зобов’язала кожного депутата, які бажали дбати про народ, відкрити добродійні їдальні ( з перевиробництва) і опікуватись ними. Кожен день їх чесність перевіряв доброволець. І депутати стали гордими. Усі бажаючі могли спробувати безплатну їжу – таку, яку колись могли їсти тільки вони у верховній раді… Та-ак, були часи! Бо верховну раду з депутатами замінив науковий центр розвитку країни з політологами і айтішниками на додачу.
Наша Ненька йшла в ногу з науковими відкриттями.
Любочка раділа:
− Ще подбати про колишніх злодіїв, віддати борги, і можна ліквідувати посаду президента. Буду мамою…
