14.10.2017 05:20
18+
146
    
  3 | 3  
 © Іван Петришин

Російські діти та хохли з хвостиками

Як виховують нелюбов

Політична Педагогіка

про мову російську та "хохляцьку"
власне оповідання-бувальщина

Як виховують нелюбов


Гарні діти, допитливі, милі, усім цікавляться, все хочуть знати, люблять розповідати, що вони знають, що уміють.

Правда, вони-росіяни. Але вони- діти, як усі діти світу вони люблять батьків, іграшки, люблять гратися і уявляти, як ті цяцьки себе б поводили, якби вони були живими.

Почуло дівча, що хтось розмовляє іншою мовою, і вирішило похвалитися, що воно теж знає іншу мову. Питаю, яку. Каже: хохляцьку. Кажу: та ж такої мови нема. Є російська, українська. Встрягає хлопчина: ні є. Вони усі ще й такі косички носять. Всюди вистружено, а посередині- косичка. Це- хохли. Кажу щераз: нема такої мови. Є українська. Каже дівча: як-то нема? Мені сам тато казав, що є хохли і вони говорять по-хохляцьки. Мене, наче б окропом хтось облив. Кажу: "хохли- це не гарне слово. воно не подобається українцям. Це їх ображає. От ти-росіянка, то й- росіянка. Ніхто тебе іншими словами не ображає. А, сам думаю: "Боже, скільки тих образ наслухався! І- від своїх, і- від чужих. То усі, при совєтах, хотіли, щоб я був росіянином, а, оскільки, я ним не був, то й кар`єра була на 50%. Знайомі українці визначилися, що я- ніхто. А, дехто, із знайомих, спромігся і на - "бидляка", і - на (так смачно, по-російськи) "ублюдка"...

А, тут милі діти. Отак: сказав тато, що є хохли, говорять по-хохляцьки і носять "хохолки", то так воно і є! Ось, де нелюбов! Ось звідки корені ненависті беруться.


Кажу дівчинці: "Я - сам українець. Розмовляю з тобою по-російськи, але ніколи нічого поганого про тебе ніколи не казав..."

Промовчала. Побігла далі гратися.

А, потім, мені згадалося ше дві ситуації. Одна, коли розмовляла по-російськи з підлітком, що теж не був росіянином. Якось, заговорила про нього, махнула ручкою: "та він - не росіянин!" . Так, начебто, це- великий недолік бути "неросіянином".

А, пізніше- розмовляла зі мною про те- про се, та й подивилася мені в очі, примруживши свої оченята: "а, ти- хоч сам-то росіянин?" Кажу: "ні. я розмовляю по-російськи й іншими мовами, але я - не росіянин". Зaмовкла, принишкла, і, недовірливо, майже образливо, пішла собі.

А діти- гарні.


Іван Петришин


власне оповідання-бувальщина



CША, 13.10.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.12.2017 02:59  Саня Малаш => © 

Скільки ще вчитися тій дитині та її ровесникам... Але мені здається, що саме з них, теперішніх дітей, і почнеться повага до ближнього.

 15.10.2017 00:17  © ... 

проблема- у сім`ях, а з них складається їхня держава.
початок неприязні почався з боку росіян, з їх рабовласницького ставлення до інших націй.
кажете- людське? та мені ніколи навіть не спадало на думку щось подібного говорити про росіян. я з ними жив поряд, вчився, працював. у мене не було бажання забрати собі їхню землю, чи казати, що вони нижчі за розвитком, бо не знають української мови, чи не довіряти їм з цього приводу. чи обзивати їх... людська особа, що неповажає іншу, не є людиною, віруючий, що принужує іншого- не є віруючим.

 14.10.2017 06:51  Каранда Галина => © 

викривлений російський псевдопатріотизм...
при якому акцент не стільки на власні реальні досягнення, скільки на чужі недоліки, часом придумані... типу "ну, тупые!"... "всі погані, тільки ми хороші, тому нас всі й не люблять, бо вони нам усі заздрять". Це взагалі не національне, це швидше людське: таких людей повно і в нас... Проблема росіян в тому, що ця риса підтримується і культивується на державному рівні.