18.10.2017 10:30
Без обмежень
108 views
Rating 5 | 6 users
 © Андрій Осацький

Десять років

Вона стояла на зупинці і чекала автобус. Було багатолюдно, як ніколи.

Накрапав осінній дощик. Та незважаючи на прохолодну погоду, вона почувалася вкрай щасливою. 

Робочий тиждень закінчився. Попереду вихідні, які вона проведе з ним. Як добре бути з ним, жити і знати, що він поруч. Минуло трохи більше десяти років з дня їхнього знайомства, а вона ще досі ніяковіє від його дотику і постійно думає лише про нього.

- Вибачте, - почула вона приємний чоловічий голос. - Пані, яке Ваше ставлення дознайомстванавулиці?

Перед нею стояв симпатичний молодий чоловік років тридцяти, середнього зросту, стрункий та підтягнутий. На його волоссі поблискували крапельки дощу, що додавало привабливості та навіть деякої таємничості. Чоловік був одягнений у чорний костюм, в руках тримав букет червоних троянд.

- Не знаю, - від несподіванки відповіла вона. - Я ніколи не думала про це. І взагалі-то я заміжня.

- Це не дивно. Гарна жінка не може бути одинокою. Так не буває. Просто я не зміг втриматися, коли вас побачив, - продовжував незнайомець. – Тому вирішив скрасити вашу самотність.

Вона уважно подивилась на співрозмовника, посміхнулася та запитала:

- Справді? 

- Так! – підтвердив чоловік і простягнув букет. - Це вам.

- Спасибі! Я обожнюю червоні троянди! Це моя жіноча слабкість. Звідки ви про це дізналися?

- Важкий життєвий досвід, - пожартував чоловік.

- Як вони пахнуть! - відчула вона аромат квітів. – Мій чоловік завжди дарує мені троянди.

- У вас гарний чоловік, - відповів він.

- Десь, я це вже чула. Краще зізнайтеся, як часто ви даруєте квіти незнайомкам?- дещо іронічно запитала вона.

- Ніколи. Ну, майже ніколи. Так, як ви могли подумати? Тільки найкращим і найпривабливішим! – гордо промовив він і за хвилину додав. – Я, до речі, теж одружений.

- Одружені, а залицяєтеся до жінок? Як же так? – засміялася вона.

- Каюсь. Грішний, – схиливши голову, відповів він і відразу запитав: - Бажаєте, я відгадаю ваше ім`я?

- Спробуйте, - знизала вона плечима.

- Напевно, у вас дуже гарне ім’я. Ніжне та романтичне. Ааа. Ооо, - почав він відгадувати. – Аліса? Ні? Олена? Знову ні?

- Ні, - не стрималася і голосно засміялася жінка.

- Невже, Горпина?

- Зараз, я тобі дам! Горпина! Мене зовуть, Ольга, - не витримала вона, а потім, посерйознішавши, додала. - Ольга Миколаївна.

- Олечка, значить, Миколаївна. Чудово. Вам пасує таке ім`я. А я Олександр. Петрович, до речі, - посміхаючись, додав він.

Люди на зупинці пожвавилися. Усі кинулися до автобусу, що загальмував біля зупинки. Ольга та її новий знайомий теж попрямували до нього. Чоловік допоміг жінці увійти. Сидячих місць вже не було і жінка стала біля дверей. Він протиснувся до неї ближче і сказав:

- Ось квиток. Я купив його для Вас.

- Спасибі. Ви, напевно, дуже заможний?

- Ні. Я щасливий.

- Щасливий? Чому?

- У мене сьогодні свято.

- Справді? Яке, якщо не секрет?

- Десять років, - гордо промовив чоловік. - Десять років, як я одружений на найпрекраснішій жінці у світі.

- Так, десять років – це термін, - засміялася жінка.

- Ще й який! Уявляєте стільки мене терпіти?

- А ви що такий нестерпний? – завагалася вона.

- Буваю часом, - з сумом зітхнув він.

- А ви її досі любите?

- Дуже. Вона, - він трохи запнувся. - Вона, як ковток води після спраги, коли тримаєш його в роті та боїшся проковтнути. Ти наче живеш цією миттю і боїшся її втратити. Та я зараз відчуваю, що вона десь поруч. 

- А як же інші? Інші жінки? – уточнила вона і її очі заблищали.

- Інші жінки – для інших чоловіків, - засміявся він.

Автобус зупинився і жінка промовила:

- Мені пора. Це моя зупинка.

- Я вас проведу, - відповів чоловік та додав. - Це теж моя зупинка. Дивно, чому я вас раніше не зустрічав?

Вони вийшли з автобуса і пішли вздовж алеї до самотньої п`ятиповерхівки, що похмуро височіла в темряві.

- Ну, ви ж не дивитесь на інших жінок! – посміхнулася вона.

- Можливо, - підтвердив він.

- Де ви живете? – запитала вона.

- У першому під`їзді, - показав він рукою.

- Дійсно? Але я також там живу. На якому поверсі?

- На твоєму, - він зупинив її та поцілував.

Вони довго стояли. Стояли й цілувалися так, ніби не було тих десяти років подружнього життя...







Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Оповідання

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Ракушки / Оповідання | Андрей Осацкий». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Новітні методи / Оповідання | Андрей Осацкий». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Андрій Осацький.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.10.2017 14:12  © ... => Тетяна Ільніцька 

Надія та Тетяна дякую))) 

 19.10.2017 07:57  Тетяна Ільніцька => © 

Класно, Андрію))) Читала це оповідання і російською, і українською - однаково гарно. Напевно, це Твоє найкраще з малої прози.

 18.10.2017 10:43  Надія => © 

Заінтригували. Читала із задоволенням. Дякую! 

Публікації автора Андрій Осацький

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо