22.10.2017 12:24
Без обмежень
122 views
Rating 5 | 2 users
 © Августина Острів

Страхувальник життя

Трохим Сидорович перебував у глибокій депресії. Третій день поспіль його не полишало почуття невизначеної пустки, холоду й повної безнадійності людського існування. Не те щоби Трохим Сидорович був якийсь там обмежений, невчений йолоп. Ні. Трохим Сидорович був далеко не йолоп. Проте усвідомлення своєї неповторності не викликало у шістдесятирічного чоловіка жодного задоволення. "Можливо, у всьому винна погода?" – зажурено розмірковував він, звернувши погляд на вікно, за яким було видно лише чорні тяжкі хмари, що вже довго нависали над містом, неспроможні ані розродитися дощем, ані втекти й дати місце сонцю… І саме цієї миті пролунав вибух такої потужності, що аж шибки задеренчали. Сильний вітер нахилив високі тополі, блискавка роздерла чорне небо (хоча, треба зауважити, була тільки третя година дня) – і линув дощ!.. 

Але навіть це "шоу" не викликало у Трохима Сидоровича майже ніяких відповідних емоцій. Можливо, на цьому історія наша і скінчилась би з трансцендентною присутністю пустки. Однак… Тільки-но вщух перший грім – у двері здепресованого чоловіка хтось постукав. Так наполегливо, чітко, наче чекіст НКВС. Саме цей стук занепокоїв господаря дому, який, схоплений невідомим поривом, підбіг і відчинив двері. На тлі чорної пітьми стояв юнак: миршавенький такий, розгублений, із червоною парасолькою в руках. Постать юнака – у сірому костюмчику, наскрізь просякнута водою, з блідим обличчям і бездомними переляканими очима – нагадувала на тлі цього вселенського потопу "Упалого Люцифера" з картини Врубеля, а червона вивернута вітром назовні парасолька мала би служити образом його покалічених крил… 

– Здрасссстє, – голос "янгола" тремтів і зривався. Трохим Сидорович більше з милосердя, ніж від охоти відступив убік, даючи нещасному знак пройти в дім. Юнак шморгнув носом і зробив крок у теплий затишок оселі, залишаючи по собі великі калюжі води. 

– Ти хто? – прийшовши до тями, запитав чоловік. 

– Я? – не менш розгублено відрік нещасний. – Я агент. 

У Трохима Сидоровича аж очі на лоб полізли від почутого. 

– Я агент зі страхування. 

– Держстрах тобто? – полегшено спитав господар. 

– Ні! – з ноткою навіть якогось презирства відповів той. – Приватна фірма! Я зі столиці приїхав. А тут на тобі – такий дощ… 

Господар посадив нещасного за стіл, поставив чай, дістав якісь засохлі печивка та сів навпроти юнака, пильно вдивляючись тому в очі. 

– Ну то розказуй, – глузливо розпочав, – як це ти життя страхуєш? 

– Вам іще ж не виповнилося сімдесяти років? Уважаємий, вам дуже пощастило! – уже зміцнілим і впевненішим голосом забелькотів блідий агент, вмочаючи сухарики в гарячий чай. – Напевно, доля на вашому боці, – як оратор, далі повів хлопець промову. – Страхування свого життя додасть вам впевненості в розвитку; у страхуванні створюються значні резерви коштів, що стають джерелами зростання й покриття збитку в разі великих стихійних лих і аварій! 

Трохима Сидоровича за якийсь час цієї завченої балаканини вже почало на сон хилити. Зауваживши безплідність яскравих промов, юнак змовк і після якоїсь паузи промимрив майже безнадійним голосом: 

– А ще можна застрахувати певні частини тіла… 

Господар підвівся: 

– Це як? 

– Ну, життя, розумієте… Це ж тіло… – майже прошепотів агент. – От, наприклад, актор Бен Терпін застрахував очі. Хоч і мав косоокість. Але це було найважливіше у його бізнесі!.. Косоокість. А у вас очі так нічого собі. 

Господар погрозливо озирнув гостя своїми "нічого собі". Той натяк зрозумів і перемкнувся на вуса: 

– А Мерві Г’юїз, відомий гравець у покер, застрахував свої вуса! На чотириста тисяч доларів! Заведіть собі вуса – і станете найпопулярнішим у місті! 

Цього разу очі Трохима Сидоровича заблищали. 

– Та є умова: вусів у жодному разі збривати не можна аж до кінця життя. Інакше страховка анулюється. 

Чоловік знову насупився. Юнак почав нервувати, шукаючи ще щось напевно безпрограшне: 

– О! Ноги! Уважаємий, ноги! Це найулюбленіша та найпопулярніша частина тіла для страховки! 

Трохим Сидорович глипнув на свої ноги – коротенькі, але такі м’язисті. 

– Та пам’ятайте, – уже повчально вів далі агент, – що ціна ваших ніг буде залежати від їхньої якості. Ось, наприклад, відомій актрисі, яка мала чудові ніжки, оцінили їх по-різному. Уявляєте! Бо на одній був маленький шрам, який трактується як недолік. Ну-у-у. Ви ж пам’ятаєте, у ваші часи було таке поняття – "брак товару", "уцінка товару"… 

Господар підняв халяви штанів, і вони вже вдвох із безнадійним жалем розглядали стопроцентно "бракований" товар: шкіра була стара, великі сині жили випирали назовні. 

– О! – переможно загорланив юнак. – Зуби! Ваші зуби! 

– Яка самовпевненість… – іронічно відсік господар, із заздрістю заглядаючи в рот молодика, повний зубів. Юнак второпав і зніяковів. 

Запала довга тиша. За вікном уже рівномірно лунав шум дощу, вітер стих, нічого не гриміло, а юний агент і пристаркуватий господар сиділи один проти одного й ніби віддзеркалювали все тілесне життя на цій землі: молодість без "браку" – старість "уцінки" й навпаки. І це віддзеркалення привело обох до неймовірного відкриття: усе минуще. Безнадійно. Без страховки. 

За годину юнак і пристаркуватий господар, гарячково шукаючи відповіді, як застрахувати напевно своє тлінне життя, відкрили, що є душа! 

– Душа! Агенте! Можна ж застрахувати душу! Давай! 

Агент сумно зітхнув: 

– Наше агентство не працює з нетілесним матеріалом. Тут потрібна інша контора… 

Що ж за день! Бодай би його! Знову загриміло, але вже як відлуння, десь далеко, і пролунав стук у двері. Не дочекавшись відповіді господаря, двері розчахнулися. На порозі стояв місцевий батюшка – червонощокий, величний, із задоволеною усмішкою на все обличчя. 

– Христос воскрес! Кликали? 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Новела

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Ацедія розуму / Новела | Августина Острів». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Августина Острів.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.10.2017 13:36  © ... => Тетяна Ільніцька 

О! Дякую, пані Тетяно. Тішуся, що Вам сподобалося. Натхнення! 

 23.10.2017 13:34  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую, шановний пане Олександре 

 23.10.2017 08:23  Тетяна Ільніцька => © 

Пані Августино, класне пишете! Усе сподобалося.
А Ваша ава, напевно, найкреативніша з тих, які довелося бачити в неті))) 

 22.10.2017 16:30  Панін Олександр Мико... => © 

А як і не кликали - сам прийде!

Гарно написано. 

 22.10.2017 13:13  Каранда Галина => © 

) цікаво. вітаю тут. 

Публікації автора Августина Острів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо