09.11.2017 15:44
Без обмежень
50 views
Rating 5 | 2 users
 © Олександра

Дощі забувають про осінь...

Ще не було зими, а дощі вже забули про осінь.

Пурпурові ліси простягнулись за поділом міст...

Сльози першого болю, здавалось, гарячі і досі, 

Подих першого щастя - досі непроханий гість.


Але нам не звикати до холоду денного смутку, 

І тим більш наші стіни готові впустити чужих.

Тільки небо безмежне у барвах сумних незабуток

Дозволяє почути, що перший порив вже затих.


Осінь грається світом у чорні клавіші Долі, 

Дні за днями біжать, ніби більше доріг вже нема...

Кожен з нас хоче правди і трішки безмежної волі, 

Але... дощ забуває про осінь, і сниться зима.

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Ми зустрілися вранці / Вірш | Олександра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вітрові / Вірш | Олександра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.11.2017 00:21  Зельд => © 

...класний вірш, та трішечки сконфузило) слово "наший" (
"Дозволяє почути, що наший порив вже затих. "
...може - спільний, або шалений.., даруйте, а так дуже сподобався вірш ... 

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо