07.01.2018 12:22
Без обмежень
152 views
Rating 5 | 2 users
 © Суворий

Афганці

Родрік Брейтвейт

відгук на книгу Родрік Брейтвейт "Афганці. Росіяни в Афганістані 1979 - 1989"

Афганістан завжди був країною невеличких оазисів посеред голих скель. На диво нецікаве місце з спорожнілими марсіанськими пейзажами та важким кліматом, з значним перепадом температур. Літня кіптява, зимова холоднеча, мізер придатної до обробітку землі. Але він був частиною Великого шовкового шляху, по якому туди-сюди тягнулися вервечки товарів, і мчали колони завойовників. Таких, як Олександр Македонський та Чингісхан. І якщо торгівля сприяла розквіту міст Афганістану, то завойовники періодично нищили під корінь як населення так і цілі міста. Відтак стратегічно Афганістан постійно знаходився в стані неперервного стресу, що не дозволяло системно розвиватися.

Самого Афганістану, як окремої країни, могло б і не бути враховуючи складний ландшафт та наявність агресивних сусідів, але в 1747 році в Кандагарі на зібранні старійшин (Лояй-джирга) Ахмад-шаха Дуррані бул обрано шахом цих земель. Важливість події була підкреслена появою його в плащі Пророка, який знаходиться в святій мечеті саме в Кандагарі. Дуррані зміг об`єднати войовничі місцеві племена в кордонах майбутньої держави. Після смерті в 1772 році його внук переніс столицю в Кабул. Потім більше ніж століття Афганістан страждав від внутрішніх протирічь і геополітичних розкладів: він опинився на межі інтересів Британської та Російської імперій. Це викликало активне втручання обох в політику країни, що вилилось в три англо-афганські війни.

Поява СРСР, що спричинила громадянську війну в Середній Азії, урізноманітнила національний склад Афганістану. Сотні тисяч узбеків та таджиків стали біженцями. Нащадки басмачів змінили етнічний склад населення. Зараз він приблизно складається з войовничих пуштунів (40%), таджиків (27%), узбеків (9%), хозерійців (9%). Останні - нащадки монголів. Вони шиїти, яких суніти вважають невірними. Від того хозерійці часто піддаються приниженням та етнічним чисткам.

Фактично до мирного еволюційного поступу Афганістан перейшов лише в 20-х роках 19 ст. і в період правління Захір-шаха, що був при владі з 1933 по 1973 рік. Тоді в країні розпочались масштабні реформи: прийняли Конституцію, призначили уряд, обрали парламент, розпочали будівництво інфрастраструктури, без якої неможливим було швидке пересування робочої сили, товарів та ефективне землеробство. Армію було модернізовано згідно сучасним стандартам. Активно підтримували інвестиціями, як СРСР, так і США з Німеччиною.

Розвивалась система освіти. Відкрився Кабульський університет, починались викристалізовуватись перші партійні ідеології та рухи. Обмін студентами між СРСР та Афганістаном спричинив не лише притік фахівців, але й марксистської ідеології. В 1965 році Нур Муххамед Таракі, Бабрак Кармаль та Хафізулла Амін створили НДПА (народно-демократичну партію Афганістану). Під цією назвою ховалася майбутня комунстична партія.

26 квітня 1978 року в країні відбувся добре підготовлений військовий переворот. На голови афганців, які в основній масі все ще проживали в сільській місцевості, та керувались племінними законами, релігійними догмами та не вміли читати/писати (90% населення), вилилось відро змін: ліквідація безграмотності, рівні права для жінок, конфіскація землі у власників (створення аналогів радянських колгоспів), викорінення релігії як такої узагалі. Цей раптовий стрибок в соціалізм спричинив шалений спротив і терор з боку влади, як відповідь на нього. Ворогів режиму знищували ленінськими та сталінськими методами. Повстаня, бунти та криваві різанини запалали по всій країні. Партія, очолювана Таракі та Аміном, почала шалено вимагати в СРСР допомоги. І в кінці-кінців сама запросила вторгнення.

Родрік Брейтвейт зібрав до купи та систематизував величезну кількість інформації, що стосується афганської авантюри радянського уряду. Книга називається "Афганці. Росіяни в Афганістані (1979 - 1989)". Абсолютно вичерпна для свого об`єму друкованих сторінок. Від аналізу неадекватної поведінки афганських очільників, міркувань радянських керівних старців до доль простих солдат, жінок, дітей по обидві сторони фронту. Погану службу зіграв досвід постійних вдалих вторгнень в Угорщину, Чехословаччину, Кубу (Карибська криза), як ефективний інструмент політики стримування. На фоні економічих проблем та неможивості звести кінці з кінцями, загостреня стосунків з Заходом вилилось в другий В`єтнам, де роль СРСР була завідомо програшною.

"Афганці" варто перечитати хоча б заради того, щоб зрозуміти, що таке війна в розумінні Кремля. І на які жертви Кремль завжди готовий піти сповідуючи свою застарілу хвору імперську іделогію. І що його може зупинити окрім втаємничених втрат власної живої сили. "Росіяни на війні" - це не лише росіяни, це окуповані народи, які завжди для імперії є всього лише гарматним м`ясом (130-150 бійців гинуло щомісяця на протязі десятирічної афганської кампанії), а захоплена територія - колонія, що підтимує високий рівень життя міста-метрополії з червоною площею в центрі.

При прочитаня раджу заглядати на цю карту. Полегшує сприйняття подій, їх послідовність, логіку.

Родрік Брейтвейт «Афганці» українською мовою видана "Темпора" в 2013 році (480 ст.)

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Книга, Про війну

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Книга про Amazon: Продається все (Бред Cтоун) | Суворий». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Книга про Афганістан: Кабульський книгар (Осне Сайерстад) | Суворий». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Суворий.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.01.2018 14:02  © ... => Ігор Рубцов 

В рецензії все не осягнеш. Це усереднена картина. Автор згадує про багатющі оази і сади фруктових дерев, які потім винищили, щоб не влаштовували засідок, або заклали мінними полями. А про втраати він наводить різні цифри вказуючи джерела. Воюючі сторони прибріхували про втрати власні і перебільшували ворожі. 130-150 усереднені і ніби офіційно визнані цифри радянською стороною. А так Ви дока в цьому. Ви там були, а я лише читав з різних джерел. Дякую за ремарку.

 07.01.2018 13:54  Ігор Рубцов => © 

Про марсіанські пейзажі автор трошки перебільшує. Я знайшов Афганістан доволі живописною країною. Ті ж скелі, ну і оази серед пустелі. А якщо потрапляєш до Джелалабаду, то взагалі поринаєш у тропіки з усіма складовими: пальми, цитрусові плантації, мавпи і таке інше. Дані про втрати радянських військ протягом 9 років також, на мій погляд, дещо завищені. Хоча, мабуть, не на багато. У 1986-88 роках я мав доступ до консульських документів, більш того, власноруч виготовляв свідоцтва про смерть і звітував до Кабулу по цих бланках серії ДІЗ 1-ЖА. По Західному напрямку, а це вся територія від Турагундів до Кандагару, з півночі на південь, втрати складали понад 200 військових і цивільних спеціалістів на рік. Та й у списках попередніх років, здається, були не на багато більші цифри. З урахуванням факту, що східний напрямок був однозначно напруженішим, моджахеди на ньому валили значно більшу кількість шураві, але не на стільки, щоб вийти на 130-150 осіб. 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо