08.01.2018 15:07
Без обмежень
31 views
Rating 0 | 0 users
 © Маріанна

Під куполом

Забуте Місто відлунює у думках, воно ледь чутно проникає у звичний світ обірваними фразами, вхопленим на мить ракурсом, зачепиться за погляд у мереживі літер, що розповідали зовсім про інше.

Чомусь здається, що хтось інший бачить значно більше, чує інше у тому, що для мене вже не відчутне звичними слухом, зором і доторком. Тільки із слів тчеться перед очима та сама картина, яку так скрізь шукала. І тоді не доводиться питати чи це насправді. Воно нарешті приходить. Та тільки на мить. І кулька розбивається.

Де шукати наступного спалаху? У снах, що зникають із першим променем сонця? В чужих піснях і звуках, які не можуть стати повністю моїми? А свої теж не достатньо промовисті. І видиво розпливається, втікає, дразнить до болючого щему. Марно? Чи повернеться?

Та з кожним новим впізнаванням додаються нові деталі, обриси, живі відблиски і чіткіше бачать підсліпуваті очі. Нова мить повернення. Як нове коло каруселі дитинства.

Десь там, у сніговій кулі Забутого Міста блимає вогник оселі через морозяні узори і робить їх такими близькими і таємниче захопливими. Як намалювати його? Уява розбурхана почуттями пнеться вперед до незбагненних вершин. Може на вершечку найвищої гори Загублене Місто?

Містичне Місто пробуджує забуті сили і вміння, наповнює аж до берегів ріки натхнення і слів, що виплітають вузли по руслах нових до нових берегів. Пристати, а може минути? Підкаже сила незвідана і мрії незнані підкажуть. І забудуться плани усі, загубиться те, що туман відрізав завісою, яку вже перейти вдалося. Немає більше того, що позаду.

Хто ж блукає Забутим Містом і сам загублений? Хто досягнув Чумацького шляху і зсипає у ніч срібний пил? Золоті сни тут так близько, наче рукою можна торкнутися. Але навіть тут це тільки сни. Хоча й так легко про це забути.

Чорне і біле насувається на кольори. Білим снігом засипає чорну ніч і нічого не видно довкола. Світ замикається скляним куполом і немає більше нічого поза його межами. Змикається над самою головою.

Чому так тисне?

Це на груди впав тягар. Чи може серце намагається звільнитися з клітки? Тільки ж не полетіти йому нікуди. Надійний захист покладено нерозважливим бажанням. І Міста немає.

Але як же тоді бачила так чітко, доторкалася майже наживо? Чому ж тоді немає спокою, простого спокою звички? Це ж так природно. Це ж так передбачено. Чого ж іще? Що загубила сама у Загубленому Місті?

Щось, без чого не обійтися, скільки б не вмовляла б себе аж до нудотної втоми.

Витрусили. Вигнали з чарівної кулі, з – під захисту куполу. Сніг не притрусить блискучими діамантами сірі вулиці, не сховає те, чого бачити так не хочеться. Не для мене.

Але чому? За що? Дитяче питання, якому нема більше місця. Доведеться мовчати. Просто мовчати. Хай говорять інші, адже тут тиші не буде. Хай хоч так. Доки мої слова не повернуться знову.

Тоді повернуся і я.

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Весна / Мініатюра | Маріанна». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Тільки там / Вірш | Маріанна». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Маріанна.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Маріанна

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо