16.01.2018 18:22
для всіх
175
    
  6 | 6  
 © Світлана Рачинська

А пам`ятається...

А пам`ятається світ, що скляною дзиґою

На каруселях поні гойдав і... сніг...

Я там стою: в хузі маленька дихаю, 

А за вітриною калейдоскоп із книг. 

 

Лемент і сміх, закомірком пашіє полум`я, 

З шалика крильця, - біле таке гусеня...)

Зовсім маленька, над мене ж велика любов моя, 

На її велич рівнялася кожного дня!

 

Вірила в диво, щоразу ставала на пальчики, 

Ось, ми зрівнялися в зрості й відчуттях...

Знову вітрина, вертеп, блакитні баранчики

На глазуровано-пудрених сторінках.

 

Вже у моїй долоні долоня крихітна, 

Швидко зростає, як тут не вір в дива?

Скільки ж багато у цьому дитячому диханні...

Вкотре у ньому вчую я дух Різдва...)

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.01.2018 09:55  Тетяна Белімова => © 

Прегарний вірш! Читаю вже не вперше, але кожного разу відчитую нові і нові сенси))) Ось сьогодні по-новому подивилася на "біле таке гусеня"))))

 17.01.2018 07:05  Каранда Галина => © 

Найдивовижніший вірш про маму, який мені траплявся. Дух Різдва, дитяче відчуття свята - все це є. Але над усім - мама, як оберіг і дива, і Різдва` і крилець із шарфика.

 16.01.2018 18:25  Маріанна => © 

Гарно!