18.01.2018 14:52
для всіх
321
    
  3 | 3  
 © Ем Скитаній

Зимою місто...

у кригу вмерзле мсто, 

де сяяння зірок

і розсвітів цвітіння

відсутні за вдсутністю небес -

є лише купол непрозорий, 

білястобілий лід, 

що пригорбком у Всесвіт.

під куполом отим

мурахолюди в холод

замлілі і укляклі, 

ледь живі -

лиш човганням означені у русі

захованим у сніг

брудним

смердючим містом..., 


...і там вчорашній день

господарем сьогодні, 

в якому майбуття

із днем позавчорашнім

подібне в кожну мить.

і битими шляхи

в глухих кутах мов змії

у безлічі сплетінь

в безвихідь.

і безликі

заблукані людці

у запалу, 

завзятті, 

в торканні до кутів, 

в мороз, 

крізь заметілі, 

в шуканнях таловин

і тріщин в брилі льоду, 

і диханнями в них

із видихом отрути... -

в безглуздий рух крізь сніг

немов у темні чари

в зимовій сивині

повернуті назад, 

у сьогодення, 

яке вчорашній день.

й примарне майбуття

з позавчорашнім схоже

із днем несхитних криг

у місті люду в льоді...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.01.2018 15:00  Ганна Коназюк => © 

Важко на душі від цього... Коли вже буде відлига і місті, і в людських серцях.....
Дякую за вірш!

 19.01.2018 09:31  Тетяна Белімова => © 

Останні три рядочки просто заморозили. Квінтесенція буття... А нині актуально, як ніколи...

 19.01.2018 07:34  Каранда Галина => © 

Тяжко. .. та ще й знаючи, про яке саме місто мова - дуже тяжко...
І схоже на те, що і відлига буде дуууууже тяжка...