Плач
Сміявся плач над дірками з зірок,
Він бачив не красу, а порожнечу,
Не бачив в мерехтінні плач думок,
Що заповняють дивом цю планету.
Не бачив, не хотів, а плакав лиш,
Надивувався в юності красою,
Казав, що під цим блиском лиш гориш
І розбиваєшся між зіркою ясною.
Був молодий, і теж все дивувавсь,
Як так можливо в світлі бачить радість.
У ці часи з коханням він змагавсь,
Аж поки не спіткала його старість.
І він заплакав, вперше за весь час,
Назвав зірки тоді лише дірками,
Що сяйвом все обманюють всіх нас,
Що дні в коханні є завжди лиш снами.
Ось така казка, я додам лише,
До цього всього сказаного вище,
Що будь-яке кохання не мине,
Коли у помислах реальна думка свище.
