05.03.2018 00:37
Без обмежень
34 views
Rating 5 | 1 users
 © Олександра

Нескінченний дощ

Я зупиняюсь на відстані долі. 

Дощ. 

Він не чекає.  

Я вже забула, хто. 

Десь повтікали тумани до людних площ. 

Зливи розбили стелю на біле скло.  

Вчора він падав...  

Лютим дощило теж. 

Сонце сідало за комір зелених гір. 

Мабуть, для Долі трохи замало меж,  

Може, потрібно було їй забрати зір? 

Байдуже втеча для неї буде легка.  

Наче зима, промине - вже нема вогню.  

Нитка зірветься зразу - надто вона тонка,  

Я не прокинусь від надто чужого сну. 

Вже не згадаю, коли не було дощу.  

Доля ховалась у натовпі. 

Бігла геть.  

Власною тінню сірого свого плащу 

Доля здавалася надто схожа на Смерть. 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Золото / Вірш | Олександра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Часом і небо десь розбивається / Вірш | Олександра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо