06.04.2018 09:40
Без обмежень
11 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 6 том 7

ПРОВЕДЕННЯ ЮВІЛЕЙНОГО НОВОСІЛЛЯ

Після обідньої перерви всі заводчани почали збиратися в парковій зоні. На самій великій галявині соснової зони під соснами, які опоясували берег Дніпр красувалися корпуси заводської лікарні, школи та дитячого садочка і клуба Інтернет. Під самою високою сосною розмістився і заводської їдальні буфет з мінеральними напоями. По обидві сторони буфета розміщені переносні табло заводського Інтернета . З боку буфета на столі, за яким вже зібралися організатори та запрошені гості – учасники цього свята стояв заводський гучномовець, з якого вже лунали чаруючі мелодії різних пісень. Коло столу стояв журналіст із телецентра з телекамерою і робив зйомки. Посередині галявини перед буфетом стояли всі лави на яких заводчани їздили в свій аграрний цех.

Коли всі лави були заповнені, а за ними заповнилася і галявина, на-ступила тиша і тамада весілля, а ним була, як завжди, Поліна Петрівна надала слово директору завода.

– Шановні, співпрацівники, – звернувся Сергій Никифорович. Дозво-льте мені з цієї нагоди привітати вас і ваші сім’ї з двадцятиріччям ювілейного новосілля і побажати вам міцного здоров’я та довголіття, а в справах: сімейних, душевних, духовних, фахових і фахово-творчих та матеріальних повсякденного задоволення, – сказав він і передав гучномовець тамаді – Поліні Петрівні.

– Шановні, співпрацівники сьогодні в нас наші постійні гості ви їх вже знаєте і зараз вони перед вами у повній своїй красі це – Ані Лорак і Валерій Міладзе, – представила їх Поліна Петрівна. – Привітаємо ж їх по робітничому своїми гучними і теплими оплесками, – сказала Поліна Петрівна і передала мікрофон Ані Лорак.

– Я вам, шановні, заспіваю пісню: «Забирай», – сказала і стала співати.

ЇЇ мелодія своїми чаруючими звуками наповнювала кожного серце і душу почуттями бадьорості і мов, на емоційних крилах, підіймала їх радісний і мрійливий настрій, і ніби всупереч щоденним побутовим дрібницям залишила в кожного приємний незабуваючий слід. Бурхливі оплески кожного були продовженням їхнього задоволення. Ані Лорак теж була радісно задоволена і передала мікрофон Валерію Міладзе.

– Шановні, слухачі, для вас пісня: «Красиво», – сказав він. і почав спі-вати.

Його надзвичайна чародійна мелодія, наче сонячними променями, стала розігрівати заводчан своєю особистою емоційністю і новизною своєї тональності. Бурхливі оплески кожного були ніби почуттєве марево їхнього сприймання пісні. Валерій Міладзе задоволено подякував цінувальників пісні і передав мікрофон Ані Лорак. Так вони по черзі виконували свої любимі пісні. А потім після закінчення своєї програми ще співали на замовлення Василини Григорівни та Миколи Антоновича. Василина Григорівна замовили пісню «Обернитесь» та «Я не могу без тебя» Валерію Міладзе, а Микола Антонович – пісню «Для тебя» та «Зажигай серце» Ані Лорак.

– Зараз шановні, заводчани, виступить відомий артист – Київського цирка Олег Олександрович Світозаренко, – об’явила тамада – Поліна Петрівна. Але йому потрібен асистент в ролі свідка. Його свідчення буде полягати в тому, що він зараз розкладе букви текста, який ви бачите на плакаті, а це: «Вітаємо із двадцятирічним ювілеєм новосілля» в будь якому перемішаному порядку тільки щоб їх було видно і буде слідкувати за подальшими діями артиста. Є бажаючі? – запитала вона.

На місце події – сцену вийшов головний інженер завода – Віктор Кривочуприна. На столі лежав текст «Вітаємо із двадцятирічним ювілеєм новосілля». В картоні кожної літери була дірочка, щоб можна було літеру повісити на цвях. Перед сидячою аудиторією коло стола стояв стенд, на якому було забито по цвяху для кожної літери цього текста і під кожним цвяхом прибита поличка для сідання папуги.

Коло столу стояв Олег Світозаренко. А на його лівому плечі сидів папуга Коша. Віктор Кривочуприна в тексті «Вітаємо із двадцятирічним ювілеєм новосілля» попереставляв всі букви. Олег Світозаренко його подякував і почав свою виставу.

– Шановні, заводчани, – звернувся Олег. – Я вам скажу, що буде робити мій папуга Коша. Це те, що ви зараз побачите і почуєте, а далі по вашому бажанню можете з ним поспілкуватися на будь яку тему. Можете перевірити таблицю множення, попросити прочитати ваші любимі вірші Пушкіна. Готуйтеся, будь ласка! А зараз Коша буде виконувати моє прохання, – сказав Олег. – Ти, Коша, готовий – звернувся він до нього, дивлячись йому в очі і устами доторкнувся до його підставленого дзьоба.

– Готовий! – шепеляво відповів Коша.

– Ти повинен привітати заводчан текстом, який написаний он на плакаті. Бачиш? – запитав Олег і показав рукою в сторону на плакат.

– Бачу, – шепеляво відповів Коша.

– Прочитав? – запитав Олег.

– Прочитав, – шепеляво відповів Коша.

– Запам’ятав? – запитав Олег.

– Запам’ятав, – шепеляво відповів Коша.

– А тепер, Коша, ось на столі лежать літери і ти повинен взяти ці літери і почепити на цвяхи на цьому стенді. Бачиш? – запитав Олег.

– Бачу! – шепеляво відповів Коша. Злетів із плеча і, покружлявши над столом і сів на букву «В». Взяв дзьобом букву і почепив на стенді на цвях. Прилетів за іншою літерою, взяв і почепив, і так за дві хвилини на стенді висіло вітання заводчан. А сам сів на ліве плече Олегу.

– Молодець, Коша, – похвалив Олег і устами ніжно поводив по його голові. – А що, Коша, бажає в нагороду? – запитав Олег.

– Дякую. Мені, Олежик, окрім твоєї похвали і бути з тобою поруч, та ще оплесків глядачів більше нічого не треба, – шепеляво відповів Коша.

Закінчилися буремні оплески глядачів. Тамада – Надія Петрівна подякувала Олегу і особисто Коші, який від її подяки злетів із плеча Олега і кружляючи навколо глядачів прошепелявив: «Вітаю із двадцятирічним ювілеєм новосілля».

– А тепер мої шановні, заводчани, те, що ви зараз побачите і почуєте – це будуть відповіді Коші на ваші запитання, – сказала Надія Петрівна. – Бажаючі поспілкуватися з Кошею виходьте до нього, – додала вона.

Із-за стола вийшов Віктор Кривочуприна і підійшов до Коші.

– Будь ласка, Коша, ти скажи мені скільки буде п’ять помножити на сім? – запитав Віктор Анатолійович, дивлячись Коші в очі.

– Тридцять п’ять, – прошепелявив, не думаючи, Коша.

– Коша, а скільки буде коли тридцять п’ять поділити на сім? – запитав Віктор Анатолійович.

Коша трішки подумав і відповідь була така: «Я таблицю ділення не знаю, але якщо п’ять та помножити на сім буде тридцять п’ять, тоді це буде п’ять», – прошепелявив Коша.

– Коша, а скільки буде коли сім раз додати по п’ять? – запитав Віктор Анатолійович.

Коша став думати і відповідь була така: «Якщо один раз п’ять – то це . п’ять. Якщо до неї додати другу п’ять – це десять, а додати третю п’ять – це буде п’ятнадцять та додати четверту п’ять – це буде двадцять, та до двадцяти додати п’яту п’ять – це буде двадцять п’ять. А додати ще шосту п’ять – це вже тридцять. А до тридцяти додати ще сьому п’ять то – це вже буде тридцять п’ять. Виходить, що це та ж сама таблиця множення. Що сім помножити на п’ять, або ім раз додати по п’ять, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Дякую за інстинктивну дотепність, – сказав Олег.

– Коша, а вірші Пушкіна ти знаєш і якщо знаєш то, будь ласка, прочитай, – попросив Віктор Анатолійович.

– Знаю і прочитаю. Цей вірш мені дуже запам’ятався тому, що він написаний про нас – пернатих, – шепеляво відповів Коша і став шепеляво читати:

ПТИЧКА

В чужбине свято наблюдаю

Родной обычай старины:

На волю птичку выпускаю

При светлом празднике весны.

Я стал доступен утешенью;

За что на бога мне роптать.

Когда хоть одному творенью

Я мог свободу дать!


СОЛОВЕЙ И КУКУШЕА

В лесах, во мраке ночи праздной

Весны певец разнообразный

Урчит, и свищет, и гремит, 

Но бестолковая кукушка, 

Самолюбивая болтушка

Одно куку свое твердит, 

И эхо вслед за нею тоже

Накуковали нам тоску!

Хоть убежать. Избавь нас, Боже, 

От элегических куку!


СОЛОВЕЙ И РОЗА

В безмолвии садов, весной, во мгле ночей

Поет над розою восточный соловей.

Но роза милая не чувствует, не внемлет

И под влюбленный гимн колеблется и дремлет.

Не так ли ты поешь для хладной красоты?

Опомнись, о поет, к чему стремишься ты?

Она не слушает, не чувствует поэта;

Глядишь, она цветет; взываешь – нет ответа.


– Дякую тобі, Коша, за такі гарні вірші. Молодець!

До столу підійшов Яків Ілліч Куріщенко – головний енергетик завода.

– Коша, звідки ти так хороше знаєш українську мову і її азбуку та арифметику? – запитав. Яків Ілліч.

– Коли Олежик почав ходити в школу, то, починаючи з першого класа по одинадцятий клас він без мене не вчив жодного урока, – прошепелявив Коша. – Він кожен урок вчив у слух і заставляв мене повторювати за ним. А потім коли сам повторював вивчене просив мене щоб я уважно слухав і показав йому на його помилку, або підказував коли він щось забуде, що я і робив, – шепеляво відповів Коша.

– І як тобі, Коша, це все вдавалося? – запитав Яків Ілліч.

– Не знаю. Але вдавалося. Можливо вдавалося тому, що для мене слухати Олежика була якась неописуєма насолода, яка викликала почуття мого задоволення від почутого з його уст. Мені запам’ятовувалося кожне ним сказане слово і я став розуміти смислове значення кожного слова, яке мені ніби давало духовні крила і я літав, пізнаючи чудотворний світ людського життя. І я тепер усвідомлюю, що Олежик для мене був моїм вчителем. Завдяки йому я навчився не тільки мислити, а почав переосмислювати почуте від нього та побачене і почуте по телевізору, почуте по радіо та прочитане мною в пресі. Але я розумію, що я багато ще не знаю і кожен раз, доповнюючи свої знання новою інформацією я відчуваю свою пташину долю, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Ти справді вже маєш людський розум та інтелект, а не тільки інстинкт, – похвалив Яків Ілліч.

Від такої похвали Коша знову злетів з плеча Олега і роблячи круги над заводчанами шепеляво говорив уже по своєму: «Шановні робітники завода я дуже радий, що в моїй пташиній долі випала честь побачити Вас і поспілкуватися з Вами на Вашому святкуванні двадцятирічного ювілея з яким я Вас і вітаю».

Тамада – Надія Петрівна подякувала тележурналіста і гостей та ще ввічливо і щиро запросила їх теж подивитися по заводському міжпланетному Інтернету науково-фантастичне кіно із планети «SS-344». Тележурналіст став знімати кіно і дивитися разом з присутніми. Сюжет кінофільму був про закоханих з різних планет.

Глядачі та гості, подивившись кіно: «Любов планетянки» довго обмінювалися думками про неабияке побачене та почуте і неначе під гіпнотичним враженням стали розходитися

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 7 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живогот і мертвого (Глава 5 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо