Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.04.2018 16:02Книга
Для студентів  Для дорослих  Для вчителів  Про мову  
Рейтинг: 4.5 | 7 гол.
Без обмежень
© Саня Малаш

Мова – не калька, але чому щастя у штанях?

Саня Малаш
Опубліковано 25.04.2018 / 45807

Українська мова пройшла вкрай непростий та надзвичайно драматичний шлях. І нинішні її здобутки – не лише скринька зі скарбом, яка передається у спадок від прапрапрапра… дідусів та бабусь. Це – зброя, викувана в пекельно розжареній ковальні нескінченних воєн. Це – дар Неба, який був нашим, але який мусили, ризикуючи життям, відбирати в злодія. За мову наших предків українець був гноблений і в царській Росії, і в Польщі та Австро-Угорщині, і в СРСР. За наше українське слово заарештовували, а далі розстрілювали чи відправляли на каторгу. Бути собою на своїй землі було не просто «незручно», а смертельно небезпечно, тому багато хто відмовлявся від скарбу своїх прадідів, розчиняючись у «єдиному совєтському народові» – ідеалі імперської влади. Та й нині, в умовах війни, що вже четвертий рік триває в Україні, «русскій мір» уперто намагається завоювати свої позиції в українському медіапросторі, чіпляючи до нашої мови ярлик другосортної, неповноцінної, жлобської та непотрібної.

Сьогодні, по 26-річчю від здобуття Незалежності, перед нами, українцями, стоїть надважливе завдання – повернути собі Самостійність, Самобутність не лише політичну, а й культурну, ідейну, а насамперед – мовну, адже культура відображається в мові й твориться мовою, Словом.

Здавалося б – що тут складного? Вивчай мову, розмовляй нею, досліджуй історію свого народу – і цим ти відродиш те, за що гинули у в’язницях та концтаборах видатні діячі нашої культури. Проте натиск «русского міра» під час «царювання» антиукраїнської влади триває на всіх рівнях – від засобів масової інформації до перекручування деяких історичних подій… А далі – Революція гідності, антитерористична війна, в якій українець усвідомив власну – й нічию більше! – відповідальність за розбудову держави та за розвій української мови. І як шкода, що розуміння приходить такою кривавою ціною.

Та за таких буремних обставин виходить друком нова книга – «Мова не калька: словник української мови» за редакцією Тараса Берези, Ірини Зубрицької та Юрія Зеленого. Праця масштабна, навіть – не побоюся цього слова! – глобальна. Адже мета її – українця, носія свого культурного коду, позбавити почуття вторинності, спростувати – за прикладом Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Хвильового та інших – хибну думку, ніби українська мова має підживлюватися ззовні. Мові нашій – і це доводять автори словника – не потрібні «донори»: вона здатна черпати з народних джерел, оновлювати значення слів, повертати втрачене до масового вжитку.

Саме тому новітній «Словник української мови» містить таку полум’яну присвяту: «Усім нескореним героям України, які сьогодні так самовіддано та відчайдушно виборюють її незалежність». А який герой без доброї зброї в руках? Тож автори словника мають цю зброю – знання, компетенцію, кваліфікацію. Усі вони – талановиті й сумлінні мовознавці, які заради кожного рядка цієї праці прочитали та осмислили кількасот наукових джерел. Вони – викладачі української та іноземних мов, і більшість творів, відомих пересічному читачеві в перекладах, автори «Словника» опанували в оригіналі.

Водночас ви не побачите в цій книзі жодної наукової бундючності: матеріал організовано дуже цікаво та небанально. У лівій частині словника в абетковому порядку розташовано лексеми та вислови, що їх автори зібрали під заголовком «Так кажуть…» Це – слова, словосполучення, фрази, які ми можемо чути щодня та до яких звикли і часом уважаємо їх за єдино правильні. Та вже праворуч – інша колонка: «А ми радимо так…» Це навдивовижу мудре рішення: я, автор, нічого нікому не нав’язую, проте сподіваюся, що цей варіант вам сподобається більше.


Автори пильно та рішуче борються з кальками – не ціленаправлено, а цілеспрямовано (с. 626). Вислів я вибачаюся слушно замінено на даруйте (с. 69), вибачте, будь ласка (с. 645), і це більш логічно, адже людина, яка завинила, не може сама себе вибачити. Наголошують автори й на тому, що проживаємо ми на вулиці, а не по вулиці (с. 645), що немає слова внятно, а є виразно (с. 105), і в небі після дощу не радуга, а веселка (хоча – рай-дуга «райська дуга», пор. чес. та слц. duha, болг. дъга, серб. дýга тощо, чом би й ні).

Цікаві для шанувальника українського слова «нові» (а насправді повернені з забуття) слова: воднораз «одночасно, разом із тим» (с. 493), гребовиця «час згрібання сіна» (с. 627), захабарити когось «підкупити хабаром» (с. 416), краплистий (про дощ с. 277), напровесні «рано навесні» (с. 492) та багато інших.

На рівні синтаксису автори нагадують нам ті «антисуржикові істини», про які говорив ще Б. Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: замість зросійщеного як би не було – хай там як, що не кажіть (с. 648), замість піднімати питання – порушувати питання (с. 416); ми бачимо спрощені (у розумінні – полегшені) словосполуки: стан хворого покращується – хворому ліпшає (с. 543), постійно діюча виставка – постійна виставка (с. 454), підносити себе в очах інших – набивати собі ціну (с. 417).

Цікаві зауваги щодо назви радіо, яку пропонують замінити пуристичним терміном голосиво (на кшталт морозива). Справді, походження radio пов’язано з radius «промінь», що вже не зовсім відповідає сучасності, а через стрімкий розвиток цифрового зв’язку невдовзі ніхто вже й не розумітиме, що то таке – радіохвилі (с. 492). Та й спроби українізації терміна радіо давно відобразилися в розмовній мові: брехунець, далекомов, розголос тощо. Цілком слушно сприймається стінопис як слов’янський відповідник до графіті (с. 126); не може не засмакувати новотвір Юрка Зеленого коштодавець «меценат, спонсор» (с. 538).

Узагалі зноски з поясненнями перетворили словник на справжню популярну мовознавчу енциклопедію. Тут і походження висловів обскубти як горох при дорозі (с. 379), катюзі по заслузі (с. 534), й історія крилатої словосполуки тримати порох сухим (с. 454). Мовознавці широко використовують та переконливо пояснюють ідіоми, взяті з античних джерел та з Біблії – відчиняти скриньку Пандори, вовк в овечій шкурі (с. 105).

Утім, до цієї праці маю деякі зауваги, які в жодному разі не знижують її наукової, а головне – суспільної вартості. Та все ж доводиться про це говорити, адже початківцеві, який, опановуючи українську мову, береться до словника «Мова не калька», може бути не завжди зрозумілим стилістичне забарвлення запропонованих мовних одиниць. До того ж окремі позиції викликають сумнів, породжують дискусію.

Так, на сторінках 424–431 (а формат книжки – 70х100!) автори воюють із насправді маловживаним в українській мові прийменником по, який використовується здебільшого під впливом північного сусіда. Наведено доволі переконливі словосполуки з на, з, за, через, конструкції з іменниками в орудному відмінку тощо. І раптом на с. 94 з’являється по своєму пірю «відповідно до власних даних (можливостей, потреб)». Зважаючи на те, що Т. Береза, Ю. Зелений та І. Зубрицька не цураються фразеологізмів із релігійним змістом, я радила б тут уживати вислів як йому/їй Бог дає або світські як спромігся/спромоглася, як подужав/подужала.

Прагнучи винищити суржик на всіх рівнях, зокрема й на словотвірному, автори пропонують використовувати замість взаємодія слово співдія, а замість взаємозалежність – співзалежність (с. 68). І це було б слушно, якби префіксоїди взаємо- та спів- мали однакове значення, як анти- та проти- чи як префікси дис- і зне-. Співдія може бути одночасною дією або спільною дією, а взаємодія передбачає вплив одного на інше. Співзалежність – це до того ж і психологічний термін, що означає або систематичне психічне травмування через стосунки з родичем/другом/коханим, яка має згубну пристрасть (алкоголізм, наркоманія, ігроманія тощо), або неможливість розірвати емоційний зв’язок із людиною, залежність від її особистості.

На с. 141 джусік: автори словника пропонують замість цього слова вживати сочок – вочевидь, протистоячи засиллю англізмів в українській мові. Проте я вважаю, що така заміна недостатньо виправдана, адже джусік – не загальновживаний синонім до лексеми сік, це – рекламна гра слів, новотвір на ґрунті juice та сік, що стосується продукції цілком конкретної торговельної марки і не ввійде до літературної мови як стандартне позначення для соку.

На с. 246 для ідол пропонують заміну кумир. Дозволю собі послатися на Етимологічний словник української мови, де ідол розглянуто як слово грецького походження зі значенням «подоба, образ». Кумир, найімовірніше, має або тюркські корені – від «велетень», або фінські – від «кланятися». Незрозуміло, чим тюрський чи фінський варіант кращий за давньогрецький. У мовній ситуації, де людина робить із когось ідола/кумира, можна сказати, що вона молиться на когось, боготворить когось. Коли ж ми говоримо, що хтось – кумир/ідол для молоді, то тут був би доречним вислів він збирає/гуртує довкола себе молодь, веде за собою, закохує в себе.

На с. 288 ототожнено сагайдак та лук. Це може призвести до плутанини в тих ситуаціях, коли невідомо, про що йдеться – про лук чи про чохол для стріл.

Неприпустима заміна терміна людина похилого віку на стара торба (с. 289). По-перше, ці одиниці належать до різних мовних стилів. По-друге, хоча словосполучення похилий вік теж може стати образливим (людині натякають, що вона хилиться до смерті), та стара торба у значенні «немолода людина» є грубим порушенням етики, демонструє відвертий ейджизм, неприйнятний для суспільства, в якому кожна людина однаково цінна, незалежно від року народження. Те саме стосується вислову глуха тетеря щодо людини, яка погано чує (с. 290): він може використовуватися лише з певною стилістичною метою, але при цьому варто розуміти, що промовляти його на адресу осіб з обмеженими фізичними можливостями – неетично, це не має нічого спільного з «причащанням до багатств і краси рідної мови», до якого закликають автори (с. 8).

На антиетичні вислови натрапляємо й на с. 359, де на заміну слову нездара пропонується дві руки ліві. Не можна не погодитися з тим, що поняття слова лівий в індоєвропейській мовній картині світу стереотипне, адже все «правильне», позитивне, якісне ототожнюється з правою частиною: right «правий, правильний, право», нім. recht «правий», rich-tig «правильний», укр. прав-ий, прав-ильний, прав-о тощо. Проте життєвий досвід підказує нам, що шульги чи не частіше, ніж люди з правою панівною рукою, стають талановитими художниками, музикантами, народними вмільцями.

Відверту мізогінію виказує наведений авторами вислів баба базарна «нестримна в розмові людина» (с. 368). Не варто забувати, що для патріархальної (чоловікоцентричної) культури прислів’я жінконенависницького змісту стали традицією, проте продовжувати цю традицію непристойно в суспільстві, де жінка й чоловік сприймаються як рівні у праві на повагу. (Якщо вже бути чесними з собою, то чоловіки, надто під впливом алкоголю, теж стають нестримними не лише щодо кількості слів, а й якості!)

На с. 419 радять замінити підсніжник на пролісок, що є невиправданим і невмотивованим із природознавчого погляду: підсніжник – літературна назва для Galanthus nivalis L., проліска – для Scilla bifolia L.

На с. 559. автори наводять приказку: «Ти йому плюй в вічі, а він каже – дощ іде». Тотожність із приказкою в правій частині викликає сумнів. Вислів: «Ти йому плюй в вічі…» стосується людини, яка не зважає ані на докори, ані на покарання, й робить своє, бо що плювок, що дощ – то для неї однаково. Натомість запропоноване: «Ти йому про індики, а він тобі про гуси дикі», - це сказано про того, хто не чує співрозмовника, не намагається його зрозуміти або вдає, ніби не чує, бо мета – висловити власне.

На с. 635 поняття швець невиправдано звужено до чоботар, без урахування того, що швець – майстер загального профілю, він виготовляє (і лагодить) будь-яке взуття, натомість чоботар – вузькопрофільний фахівець (працює з чобітьми).

На с. 492 вислів радіти через дрібницю співвідноситься з повні штани щастя. Тут важко побачити бодай якісь зв’язки. До того ж вислів повні штани пов’язується з певними фізіологічними актами в житті людини. Уживаючи цю метафору для опису чийогось піднесення, ми знецінюємо людські почуття.

І наостанок щось складне пропонують замінити на без пляшки (без ста грамів) не розібратися (с. 644). Імовірно, автори мали на увазі стресову ситуацію, яку необхідно «запити», або ж комунікаційну напругу, яку доводиться «знімати» за допомогою алкоголю. Та чи немає в цьому вислові заклику до того, щоб завше в непростих життєвих колізіях удаватися до такої «допомоги»? Адже пияцтво споконвіку було нашою національною бідою, то навіщо створювати черговий привід для згадування того, як можна «вирішити» проблему?

Автори намагаються охопити в одній праці одразу кілька напрямків – антисуржик, «мова – не калька», підвищення ерудиції й загальної культури мовців. Це досить складне завдання, і, на мою думку, молоді та енергійні науковці чудово впоралися з цими викликами. Та часом виникає дивне відчуття, ніби автори кидають на півдорозі один напрямок і вдаються до іншого. А тим часом вивчення мови – це сходження на певну висоту. Спершу ти опановуєш першу сходинку (вчишся казати нежить замість насмарк). Далі учень, позбувшись суржику, йде на наступний поверх, намагається бачити світ (і мову як світ) уже з більшої висоти й охоплює ширші обрії. Він уже розуміє, що слова, які здавалися йому питомо українськими, можуть бути перекладом з інших мов – для цього йому потрібно зіставляти мови, відокремлювати своє від чужого. А вже на найвищому рівні поповнює запас синонімів, аналізує новотвори, фразеологічні тотожності. Для того, щоб систематично підтримувати в мовцеві відчуття «взятої висоти», варто було б, як на мене, поділити працю на кілька розділів за рівнем складності.

Загалом же студенти залюбки виступають на семінарських заняттях із матеріалом, який знаходять у словнику Тараса Берези, Юрія Зеленого та Ірини Зубрицької «Мова не калька», емоційно обговорюють суперечливі фрагменти, розвиваючи в такий спосіб критичне мислення та збагачуючи власний словник неологізмів і сталих словосполучень, а це означає, що українізація молоді відбувається так, як належить – жваво, захопливо, до того ж на науковому ґрунті, а отже – цілком професійно.

28.05.2018 Проза / Оповідання
За кілька дюймів від прірви / Оповідання | Саня Малаш
Попередня публікація: 23.12.2017 Проза / Повість
Все аквамариново (Частина друга) / Повість | Саня Малаш
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
12.10.2018 © Суворий / Книга
Народжені бігати (Крістофер Макдугал)
31.08.2018 © Дарія Китайгородська / Кінофільм
Жива (Фільм Тараса Химича)
11.08.2018 © Суворий / Книга
Невідомий солдат (Вяйне Лінна)
01.08.2018 © Антоніна Кравцова / Серіал
Хтось. Вигадані мною
09.07.2018 © Дарія Китайгородська / Книга
Птахи (Дафна дю Мор’є)
Книга
26.04.2018 © Суворий
Німецький ядерний проект (Девід Ірвінг)
25.04.2018
Мова – не калька, але чому щастя у штанях?
13.04.2018 © Дарія Китайгородська
Ось я
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 7
Переглядів: 387  Коментарів: 9
Тематика: Рецензії, Книга
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.08.2018 02:30  © ... => Stanislavzorin 

Ви здивуєтеся, але так - завжди передусім думаю про громадянство. Навіть почувши слово "ром" (або "циган", кому як більш звичніше), бо й вони в Україні проживають, є її громадянами. Тому ніяких крапок ні над і, ні над ї, ні навіть над ё, даруйте, не вийшло, самі коми.

Якщо державна мова стає предметом спекуляції, то це точно не є провиною того, хто робить усе можливе для того, щоб громадяни цієї держави досконало нею володіли і щоб мова об`єднувала, а не роз`єднувала, була засобом міжнаціонального спілкуван...

 13.07.2018 17:25  Stanislavzorin => © 

"А далі – Революція гідності, антитерористична війна, в якій УКРАЇНЕЦЬ усвідомив власну – й нічию більше! – відповідальність за розбудову держави та за розвій української мови."

В цьому контексті УКРАЇНЕЦЬ - це ТІЛЬКИ національність, а не громадянство. У громадян України інших національностей є свої мови. З якого дива їм дбати за українську ? Вони її знають і поважають, проте їх споріднює між собою СВОЯ, рідна.

Скажіть будь ласка, "поляк ", "білорус", "француз" - почувши...

 12.07.2018 19:07  © ... => Stanislavzorin 

Скажіть, будь ласка - чи є національність "американець"? "Британець"? "Австралієць"? "Канадієць"? "Аргентинець"?

Правильно: немає. Тому що кожне з цих слів означає громадянство, а не національність. Для багатонаціональних держав це нормально. Люди, які проживають на території відповідної держави та вважають себе її громадянинами, захищають суверенітет цієї держави, шанують її символіку та спілкуються державною мовою. Це також ніякий не подвиг, це обов`язок.

Україна, як Ви слушно підкреслюєте, є державою ба...

 12.07.2018 18:09  КАЛЛИСТРАТ => © 

Свои три копейки)))
Статья хорошая и пани Саня молодец. Респект!
И, я полагаю, что всё будет хорошо, а такоже, что народ со временем всё-таки научится говорить на родном языке, а то ведь как живёт так и говорит, диалект - называется)))
Кстати, хочу заметить, что правильнее всех и лучше всех на украинском языке говорят евреи, работающие на радио, в просвещении, культуре и там, где нет лопаты)))
Возьмите хотя бы нашего премьер-министра, да я так не говорю, как он)))

А на Майдане были все, конечно. Слава им! 

 12.07.2018 16:55  Stanislavzorin => © 

"А далі – Революція гідності, антитерористична війна, в якій українець усвідомив власну – й нічию більше! – відповідальність за розбудову держави та за розвій української мови."
З Ваших слів виходить, що на Майдан вийшли лише українці за національністю ! Громадяни України , росіяни за національністю, Україну зараз не боронять ?
Хоч, стій , хоч падай ...  

 27.04.2018 12:30  © ... => Каранда Галина 

Дякую за коментар. Власне, хочеться підкреслити, що в кожного мовця має бути вибір щодо слововживання. 

 27.04.2018 12:29  © ... => Тетяна Ільніцька 

Принагідно скажу, що Тарасові праці я дуже ціную, бо він на правильному шляху. 

 26.04.2018 09:18  Тетяна Ільніцька => © 

Сашунько, приймаю Твої аргументи. Мовний пуризм також повинен бути доречним і виправданим. Праця потрібна і на часі. Думаю, Тарас прислухається до Твоїх порад, бо вони слушні. 

 25.04.2018 19:35  Каранда Галина => © 

Ого! Детальний аналіз!)

Я обома руками за українську мову. Я в ній виросла.

Мене бісить, коли диктори кажуть "спинА" та "по слідам". Але є одне але.

Після того, як дізналася, що за Авраменком не можна казати "прОміжок" і "зручнИй", то залишки моєї поваги до філології зникли остаточно. Можливо, вона й була колись наукою, але такі от "науковці" її добили. Ці хоч тільки радять, спасибі їм, а от ті, що до школи добираються, ті ж уже напряму догматять! (Звиняйте за новотвір):)

з віком мені все більше здається, що найбільшої шкоди мові завдають саме філологи. отакими от рекомендаціями про повні штани щастя і ліквідацією підсніжників.

А стаття ваша дуже сподобалася.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
26.11.2011 © Микола Щасливий
26.03.2012 © Піщук Катерина
07.02.2014 © Суворий
11.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди